Екзистенційний аспект феномена стражденності в православно-орієнтованому дискурсі

У статті здійснено спробу аналізу феномена стражденності в контексті екзистенційної релігійно-
філософської думки. Встановлено екзистенційний характер експлікації феномена стражденності у Св.
Письмі, зразках святоотчого богослов’я та у творчості православних і православно-орієнтованих
мислителів, завдяки чому стражденність у багатоманітності своїх проявів постає уособленням
універсального способу християнського життя, а також екзистенційно-ціннісним особистісним
шляхом спасіння. З метою розкриття особливостей екзистенціалізації феномена стражденності
обрані такі підходи, як осмислення людської гріховності, ствердження її онтологічних причин і
наслідків, необхідності боротьби з ними і їх преображення, а також розкриття ісихастської
настанови на преображення всієї людини. При застосуванні цих підходів з’ясовано, що в екзистенційній
площині стражденність постає множиною актів переживання, зумовлених гріховністю, розірванням
сутнісного зв’язку між Богом і світом, Богом і людиною й, відтак, роздільністю, роздробленням
існування у поєднанні з усвідомленням цього. Ознакою стражденності є також свідомість
непереборних обставин буття, в яких людина-християнин опиняється щодня, яка виражається
численними екзистенційними проявами: гріхом, стражданням, вболіванням, скорботою, печаллю, сумом,
тугою, скучанням, бідуванням, тривогою, страхом, жахом, самотністю, богопокинутістю у їх
взаємозалежності та контамінації. Звідси, формування стражденності як екзистенціалу позначається
не тільки встановленням екзистенційного значення наслідків гріхопадіння в бутті людини, але й ідеями
онтологічного дорозділення буття, містичної сутнісної єдності всього існуючого та усвідомленням
того, що зміст цілого існування людини передбачає завжди актуальними і відкритими смисл, намір і
устремління до боговподібнення, обожнення, спасіння, що супроводжуються станами стражденності