%0 Journal Article
%@ 2663-5992
%A Соколовська, С. Ф.
%D 2022
%F zu2:34142
%I Таврійський національний університет ім. В. І. Вернадського
%J Вчені записки ТНУ імені В. І. Вернадського. Серія: Філологія. Журналістика
%K сучасна драма, літературознавче моделювання, хронотоп, художня картина світу, епізація драматичного тексту
%N 2
%P 187-192
%T Художні особливості п’єси Роланда Шиммельпфенніга «До/Після»
%U http://eprints.zu.edu.ua/34142/
%V 33(72)
%X Зміна світоглядних та естетичних координат наприкінці ХХ ‒ на початку ХХІ століття  зумовила актуалізацію екзистенційної моделі «присутності у світі», ознаками якої стали  відмова від життєподібності та особливий вид художньої комунікації. Показовою у цьому  ракурсі є драматургія Р. Шиммельпфенніга. З одного боку, його п’єси свідчать про перехід  від постмодерної деконструкції, автономної театральності постдраматичного театру до  «нового реалізму». З іншого боку, вони відображають не менш характерну його особливість,  пов’язану з драматургічною формою, ‒ навмисне ускладнення сприйняття, яке виникає за  рахунок роздробленості форми. Форма розбивається на частини, щоб глядач не міг одразу  охопити картину цілком. Тим самим досягається ефект неоглядності, і для аналізу побаченого глядач змушений застосовувати так званий індуктивний метод ‒ збирати частини  в ціле. Завдяки цьому посилюється увага до деталей ‒ не розглянувши деталей, ми не зрозуміємо, що зображено. Руйнуючи ілюзію достовірності життя, драматург не дозволяє глядачеві  пасивно рухатися лінією дії, змушує зіставляти не лише частини, розташовані поряд, а й віддалені одна від одної, виявляти нові смислові зв’язки, взаємовідображення, контрасти ‒ і цим  активізує свідомість. Драматургічний текст Р. Шиммельпфенніга позиціонує себе одночасно  як реальність і як вимисел, демонструючи умовність цього розмежування, адже і реальність,  і вимисел є результатом наративізації. Авторська інтерпретаційна модель п’єси «До/Після»  передбачає її осмислення щонайменше з двох точок зору, їх поєднання. Художня картина  світу ‒ ілюзія, яка не прагне бути прийнятою за реальність. І водночас ‒ це вимисел, який  потребує обґрунтування, щоб стати чимось більшим, ніж фікція. Р. Шиммельпфенніг виражає скепсис щодо стандартного розмежування вимислу і реальності: художній світ своїх  творів він організовує так, що предметом зображення стає реальність фантазії та фантасмагоричність реальності.