Мазяр, О. В.
(2021)
Генезис і динаміка дисонансів особистості: системний підхід.
EngD thesis, Національна академія педагогічних наук.
Опис
Дисертація спрямована на вивчення системи дисонансів особистості, які обумовлюють широкий спектр психологічної проблематики та спонукають суб’єкта до пошуку релевантної форми і змісту допомоги. Встановлено загальний механізм формування системного дисонансу особистості. Дисонанси особистості виявляються у незбалансованій психічній суперечності на емоційному, когнітивному і поведінковому рівнях саморегуляції. Показано взаємодію основних рівнів активності особистості та психологічну динаміку цього процесу. Обґрунтовано положення про те, що система дисонансів особистості лежить в основі всього спектру психічних розладів, зокрема невротичних. Складність вирішення психологічних проблем, пов’язаних з особистісним розвитком, криється у подвійній суперечності психічного розвитку людини на інтра- та інтерпсихічному рівнях. Встановлено, що інтерпсихічні розбіжності обумовлені невідповідністю суб’єктних інтенцій і психічних ресурсів індивіда об’єктивним умовам функціонування, а інтрапсихічна суперечність визначається різноспрямованими інтенціями. Це створює ситуацію незбігу між деклараціями та вчинками суб’єкта, нездатністю усвідомити та контролювати реалізацію проєктів, неможливістю досягати конгруентного рівня психічної активності та самоактуалізації. Уточнено відмінності особистісної проблематики на педагогічному і психологічному рівнях, показано специфіку її нівелювання.
Здійснено історико-психологічний аналіз поглядів на природу психічної суперечності особистості. Виявлено, що сутність невротизації лежить в основі особистісних змін при збереженні зв’язку з об’єктивною реальністю. Натомість стабілізована особистісна проблема виявляється у загостреній емоційній амбівалентності, когнітивному абсурді та поведінковій деструктивності. Пояснено, що це є наслідком неспроможності суб’єкта вийти на інший етап психічного розвитку, нездатності здійснити типологічну інверсію особистості. Стабілізація особистісних дисонансів стає можливою тільки після створення відповідних соціально-психічних передумов, розгортання невротичного розладу і фрустрації тих моментів життєдіяльності, коли суб’єкт не володів достатніми психічними ресурсами для їхнього вирішення. Проаналізовано закономірності розвитку психічних розладів. Виявлено, що фундаментальна дихотомія психічного розвитку простежується на рівні класифікації неврозів, психозів і психопатій. Зроблено припущення, що в основі утворення особистісних дисонансів лежать труднощі інверсії психічного розвитку. Створено типологію особистостей, динаміка змін якої забезпечується пошуком балансу базової психічної суперечності.
Визначено чинники психофізіологічної інверсії особистості на рівні емоційних реакцій, які набувають бінарної форми та суперечливого змісту. Емоційна амбівалентність є результатом формування неадекватної нервово-психічної реакції індивіда, яка не набуває достатньої психічної інтеграції. Виявлено, що психофізіологічною основою закріплення дисонансу особистості стає інертна ультрапарадоксальна стадія парабіозу. Ця обставина зумовлює подвійну психофізіологічну інверсію. Вона призводить до структурування бінарної емоційної реакції й протиставлення її антагоністичних елементів. З психофізіологічної точки зору, особистісний дисонанс є неспроможністю суб’єкта остаточно загальмувати бінарну емоційну реакцію. Така ситуація пояснюється інверсією її елементів: коли частина елементів перебуває у загальмованому стані, інша – у збудженому стані. Процес психічної інверсії ускладнює емоційну реакцію додатковими елементами, які захищають її від усвідомлення й остаточного гальмування. На теоретичному та емпіричному рівнях доведена наявність трьох основних фаз ультрапарадоксальної стадії парабіозу. Вони створюють прецедент для повторення психічної реакції, а значить для порівняння з власним попереднім станом. Фази ультрапарадоксального стану описують емоційну психодинаміку особистісного дисонансу, вказують на його початок, можливість нівелювання і кінцеву фрустрацію. З’ясовано, що феномен «вимушеного повторення» є спробою загальмувати емоційну реакцію. Однак для суб’єкта це стає складною задачею, оскільки він виявляється надміру дистанційованим від ядерних елементів невротичної реакції наступними емоційними нашаруваннями. Розроблено математичну процедуру дослідження дисонансу емоційної сфери особистості. Запропоновано виявляти ядерну бінарну пару елементів нервово-психічної реакції за допомогою методів багатомірного шкалювання та факторного аналізу або, маючи можливість, детально аналізувати життєвий шлях особистості, фіксуючи його психофізіологічну інверсію. Показано, що психотерапевтичний ефект досягається шляхом гальмування бінарної емоційної реакції. Це стає ймовірним під час реалізації так званої інтриги, яка полягає у можливості особистісних змін під час чергової інверсії (авторотації) елементів бінарної емоції.
Показано структурно-функціональну особливість сигнально-знакової системи людини, синкретичний характер формування її сублогіки та специфіку когнітивної інверсії у ситуації незбалансованої психічної суперечності особистості. Розкрито відмінності когнітивної діяльності тварини та людини. Отримано дані, що абсурдність є початковою формою когнітивної оцінки реальності, яка лише частково підлягає дезабсурдизації. Це обумовлює труднощі у дотриманні правил формальної логіки. Розроблено схему формування і нівелювання когнітивних суперечностей особистості. Доведено доцільність погляду на проблему когнітивних суперечностей як абсурдних одиниць аналізу, які в ситуації незбалансованої психічної суперечності зазнають помилкової дезабсурдизації і вимагають її повторення. Дисонанс особистості на когнітивному рівні стає можливим тільки в ситуації неможливості інтегрувати абсурд. Це неминуче призводить до усвідомлення абсурду і необхідності його нівелювати (дезабсурдизувати). Запропоновано детальну психотерапевтичну схему дезабсурдизації невротизованих знаків. Сутність схеми полягає в інверсії елементів знаку за допомогою процесів антонімії та синонімії. Показано типові помилки процесу дезабсурдизації. Загострено увагу на тому, що особистісний консонанс досягається не внаслідок повної дезабсурдизації невротизованих знаків, а повторної абсурдизації у синтезі когнітивних елементів.
Обґрунтовано доцільність погляду на дисонанс особистості як неадекватний варіант комунікативного процесу, що формує деструктивну лінію психічного розвитку. Виявлено закономірності інверсії комунікативного кола суб’єкта, які не сприяють вирішенню особистісної проблематики, а стабілізують дисонанс особистісного розвитку. Розроблено схему формування соціальної динаміки особистості в ситуації дисонансу. Поглиблено уявлення про соціально-психологічні ролі оточення суб’єкта; встановлено оригінальний реєстр основних контрагентів, які сприяють розгортанню особистісного дисонансу. Показана психодинаміка особистісного розвитку внаслідок зміни комунікативних трикутників. Комунікативні трикутники становлять собою плеяди контрагентів. Ці плеяди регулярно зазнають змін, що може призводити або до загострення психічної суперечності, або її нівелювання.
Запропоновано структурно-функціональну модель особистості, яка дозволяє аналізувати динаміку її системного дисонансу, показує сутність дезінтеграції особистості та умови формування її повторної патологічної інтеграції. Розроблено принципи субособистісного аналізу особистості та її патологізації. Схарактеризовано онтогенетичні аспекти розвитку субособистостей, проаналізовано генетичні чинники їхньої дихотомії, специфіку кореспонденції у конгруентному і патологічному станах, особливості психодинаміки на всіх етапах патологізації та конструктивної реінтеграції.
На прикладі персонажів класичної художньої літератури показано цілісний і системний аналіз дисонансів особистості, що виявляється у незбалансованій психічній суперечності на емоційному, когнітивному і поведінковому рівнях; розкрито структурну інверсію їхніх особистостей. В ході патографічного аналізу трьох літературних особистостей та їхніх контрагентів реалізовано ідеографічний підхід до інтерпретації поведінки. На основі застосування контент-аналізу встановлено емоційні реакції літературних особистостей. Проаналізовано процес трансформації когнітивної сфери літературних особистостей на рівні невротизованих знаків і зміну контрагентів. Досліджено сутність психотерапевтичного дискурсу творів класичної художньої літератури, репрезентовано методи нівелювання незбалансованої психічної суперечності особистості. У перспективі це дозволить більш виважено підходити до вирішення широкого кола особистісних проблем, пов’язаних з емоційною саморегуляцією, когнітивними помилками та поведінковими суперечностями.
| Тип елементу : |
Дисертація
(EngD)
|
| Ключові слова: |
особистість, психодинаміка, дисонанси особистості, особистісна проблема, типологія особистостей, незбалансована психічна суперечність, невроз, ультрапарадоксальний стан, психічна інверсія, емоція, знак, смисл, субособистість. |
| Теми: |
B Філософія. Психологія. Релігія > BF Психологія |
| Підрозділи: |
Соціально-психологічний факультет > Кафедра соціальної та практичної психології |
| Користувач, що депонує: |
Олег Мазяр
|
| Дата внесення: |
31 Бер 2021 06:22 |
| Останні зміни: |
31 Бер 2021 06:22 |
| URI: |
http://eprints.zu.edu.ua/id/eprint/32411 |
Actions (login required)
 |
Перегляд елементу |
