Сичевський, Антон
(2023)
Мемуари як его-документи: вектори автобіографічної нарації, засади використання та інтерпретація.
Інтермарум: історія, політика, культура (13).
с. 243-264.
ISSN 2518-7694
Опис
Метою статті є аналіз та огляд досліджень зарубіжних науковців щодо проблеми мемуарних джерел, їхнього трактування як его-документів; з’ясування сучасних теорій і дискурсів щодо мотивації та векторів внутрішньої нарації; студії з інтерпретації самопрезентації, вибудови сюжетних конструкцій в мемуарах/автобіографіях; висвітлення взаємовпливу соціального конструювання на пам’ять та розуміння власного «я». Методологія. В ході підготовки дослідження дотримано принципи історизму, багатофакторності, системності, соціокультурного, антропологічного та критично-аналітичного підходів. Застосовано методи історіографічного аналізу та синтезу, компаративістики, наукової критики, системно-аналітичний та історико-порівняльний. Наукова новизна полягає у розкритті концептуальних підходів зарубіжної гуманітаристики щодо вивчення джерельного потенціалу мемуарів, проблеми відображення подієвої рефлексії, пам’яті в письмовій самопрезентації. З’ясовано, що історична наука, соціологія, філологія, психологія активно звертається до студій мемуарів/автобіографій як унікального джерела персонального досвіду, уяви та демонстрації варіативності представлення минулого. Висновки. Мемуари слугують інструментом дослідження соціокультурного й історичного контексту життя та ідентичності їх авторів. Нині его-історія набуває популярності у зв’язку із поширенням інтервенційних автобіографій, які використовують й ті історики, які конструюють історію в реальному часі від першої особи. Его-документи значно розширюють рамки академічних дискурсів, демонструють взаємовідносини особистості та колективу. Відмінною рисою сучасних поглядів американських дослідників (як і авторів мемуарів) є тотожність, об’єднання термінології мемуаристики та автобіографій, тобто поява гібридної форми. Мемуари є виразником замінної традиції у відношенні до офіційної традиції, дають автономію для індивідуального бачення. Мемуари презентують персональні соціальні ролі та їх вплив на історичну реконструкцію. Мемуари/автобіографії є джерелами «автентичних» знань з повсякдення певного континууму, його цінностей на противагу усталеним уявленням, сконструйованим професійними істориками. Сенси пережитого зливаються у смислові формати і організовані у вектори автобіографічної нарації. Історик, який працює з его-документами, як писемними кодами, в ході дослідження отримує нове бачення/знання, яке і розкриває специфіку невідомих фактів, і руйнує сталість вже умовно або фактологічно сформованої думки, тобто ініціює ревізіонізм інформації та революцію в уже усталені твердження, які прирівнюють до канонів.
Actions (login required)
 |
Перегляд елементу |
