Праслов’янські витоки нульсуфіксальної деривації українського іменника

Визначено склад похідних іменників із суфіксами ъ (<-ǒ), -ь (<-ĭ), -а (<ā) в прасловʼянській мові, їхнє значення. Показано, яку вторинну конкретну семантику розвивали деривати з первинним абстрактним значенням. Зʼясовано, що ці форманти в праслов’янській мові мали специфічний характер: виконували роль дериваційних засобів і одночасно вказували на належність дериватів до певного типу відмінювання. Тематичний суфікс згодом повністю поглинувся флексією й роль словотворчого форманта став виконувати суфікс, позбавлений матеріального вираження. До нульового суфікса на прасловʼянському мовному ґрунті перейшли й давні «живі» суфікси -ja i -jь, у яких j «розчинявся» в структурі слова й зникав, спричинивши в сполученні з негубними приголосними низку чергувань, а з губними появу епентетичного l. Значна частина прасловʼянських утворень перейшла в українську мову, створивши прецедент творення нових нульсуфіксальних субстантивів з широкою гамою лексико-словотвірних значень.