Імені Івана Франка

Автор подає ґрунтовний історико-педагогічний огляд становлення й розвитку інституту від його заснування у 1919–1920 рр. до середини 1950-х років.

Розкривається роль Житомирського педінституту як головного центру підготовки педагогічних кадрів для Волинського краю та Полісся: від перших років радянської влади, коли інститут боровся з неграмотністю й формував учительські кадри в умовах громадянської війни та відбудови, через 1920–1930-ті роки з розширенням факультетів, створенням робітфаку, заочного відділення та науково-дослідної роботи, до повоєнного періоду (1944–1956), коли відбулося відновлення матеріальної бази, зростання контингенту студентів, відкриття нових кафедр і лабораторій.

Особливу увагу приділено зв’язку інституту з іменем Івана Франка: традиціям вивчення його творчості, проведенню літературних вечорів, семінарів, діалектологічних експедицій, виданню наукових праць і конференцій, присвячених Франкові. Показано інтеграцію наукової діяльності з практикою школи — конференції-встречі вчителів, методичні семінари, участь випускників у розвитку народної освіти. Підкреслено внесок колективу інституту в дослідження історії краю, літератури, мовознавства, фізико-математичних наук та педагогіки, а також активну громадсько-культурну роботу (театральні гуртки, спортивні секції, художня самодіяльність).

Зроблено висновок, що Житомирський педагогічний інститут імені Івана Франка за радянських часів перетворився на потужний науково-педагогічний осередок, який поєднував підготовку висококваліфікованих учителів з активною дослідницькою діяльністю та ідейно-виховною роботою, гідно продовжуючи традиції української національної освіти й культури.