Дитина і питання про смертність: підхід Василя Сухомлинського

У статті піднімається питання про рефлексії щодо смертності людини як специфічної галузі наукового знання і передовсім педагогічного; розглядається ступінь його дослідженості у вітчизняній гуманітаристиці (філософії, психології) та у західній науковій думці – танатології. Основна увага приділяється особливостям сприйняття дитиною смертності, в зв'язку з чим ставиться питання про роль і значення педагогіки, і зокрема художньо-образного освоєння дитиною цієї проблематики. Наголошується на нерозробленості педагогічного контексту – змістового наповнення і відповідного інструментарію для представлення теми смертності людини в освітньому і виховному просторі. Розкриваються і аналізуються ідеї Василя Сухомлинського щодо ознайомлення дітей з питаннями смертності людини як філософсько-етичних ціннісних явищ. Розглядається навчально-методичний інструментарій, розроблений і застосовуваний В. Сухомлинським, – морально-етичні повчання, методичні поради, художньо-ілюстративний матеріал. Розкриття питань мортальності у спадщині Сухомлинського спрямоване на акцентуацію уваги дорослих на ставленні дитини до теми смерті як філософсько-етичної категорії, як одного із шляхів її репрезентації в педагогічному процесі школи та в сімейному вихованні.