Людина в парадигмі постсучасності (нотатки з Міжнародної науково-теоретичної конференції "Глобалізований світ: випробування людського буття")

Глобалізація на сучасному етапі розвитку людства стала основним вектором розвитку цивілізації. Складні, неоднозначні й суперечливі процеси, що відбуваються наприкінці ХХ – початку ХХІ століть, зачіпають і змінюють такі тонкі й вразливі матерії, як життя людського
духу, світовідчуття індивідууму, світ людського досвіду – те, що засновник феноменології Е. Гуссерль назвав "життєвим світом" (Lebenswelt). Людство на зламі тисячоліть вступило у смугу кардинальних змін, у процесі яких перебудовується і, очевидно, буде перебудовуватись
усе наше життя. Проявляється це у всьому: в новітніх технологіях, нових формах життя, способах світобачення і світорозуміння. Глобалізація створює як нові, не бачені раніше можливості для розвитку й процвітання різних народів і країн, так і нові, дуже небезпечні, виклики й загрози.
Стан, який переживає людство в цілому й наша країна зокрема, з повним правом називається часом докорінних змін, часом тривог і надій. Одним із викликів глобалізації є протиріччя між новими реаліями та усталеними формами і способами буття людей, протистояння між універсальними цивілізаційними стандартами й цінностями національно-культурної
ідентичності. Особлива увага до проблеми буттєвості людини в умовах глобалізованого світу зумовлена також потребою віднайти відповіді на споконвічні питання, пов'язані з буттям людини: щодо її сутності, місця й ролі в соціумі, мотивів її поведінки