Парадигма фізичної культури

Актуальність теми дослідження обумовлена необхідністю формулювання нової парадигми фізичної культури адже стара парадигма вже не працює. Метою дослідження є формулювання парадигми, що лежить в основі оновленої теорії фізичної культури. Методи дослідження полягають в аналізі спеціальної літератури, в якій висвітлюється різні аспекти розвитку основних форм соціального прояву фізичної культури, а також у використані системного та історіографічного підходу до аналізу даної проблеми.
Результати дослідження та ключові висновки. Парадигма фізичної культури включає наступні базові положення. По-перше, в суспільстві існує особлива сфера діяльності людей пов’язана з використанням (прямо або опосередковано) фізичних вправ. По-друге, в основі соціального механізму саморозвитку цієї сфери життєдіяльності людей лежать соціальні закони «взаємозв’язку потреб і діяльності» та «зростання потреб». По-третє, наприкінці епохи Відродження у сфері діяльності людей пов’язаній з використанням фізичних вправ почали формуватись три базові тенденції розвитку оздоровчо-виховна, оздоровчо-розважальна та змагально-розважальна, історична еволюція яких привела до появи у другий період Нового часу соціальних інститутів, відповідно, фізичного виховання, фізичного фітнесу та спорту. Для назви сфери діяльності людей пов’язаної з використанням фізичних вправ в сучасній науковій та соціальній практиках найбільш часто використовується термін «фізична культура». В подальших дослідженнях будуть проаналізовані особливості трансформації поняття «фізична культура» в процесі культурно-історичної еволюції сфери діяльності людей пов’язаної з використанням фізичних вправ.