Емоційне вигорання викладачів вищої школи та їхнє професійне здоров’я

Емоційне вигорання – це показник психосоціального стану викладача, а його психосоціальне
благополуччя є індикатором стану людського капіталу університету. Для вишу якість
викладацького складу визначає якість його науково-освітньої діяльності. Метою статті
є вивчення прояву емоційного вигорання викладачів в сучасних умовах та пошуку при-
йнятних способів його подолання ресурсами організації, яка є більш гнучкою системою
аніж державні інституції. Основним діагностичним інструментом був опитувальник
діагностики рівня емоціонального вигорання (ОЕВ) В. В. Бойка. Методику дослідження
доповнювала авторська анкета для конкретизації організаційних умов та отримання
суб’єктивної оцінки системи чинників, які викликають нервово-емоційне напруження
педагогів. Аналіз результатів засвідчив загострення вияву ОЕВ викладачів сучасних
вишів. Традиційні чинники обтяжені факторами напруження, що пов’язані з освітньою
установою. Істотну роль в розвитку негативних психоемоційних станів педагогів відіграє
організаційний стрес, значну частку відповідальності за який несе адміністрація. На
фоні загальносистемних негараздів викладачі вказують, що серйозними стресовими
впливами є організаційні проблеми і зміни в навчальних закладах. Ресурсом профілактики
та подолання професійного вигорання викладачів повинні стати системні заходи, здатні
привести до формування позитивного психосоціального клімату. Формування
внутрішнього соціокультурного простору пом'якшує удари зовнішнього середовища і
дозволяє будувати нові плани професійного розвитку кожному викладачеві.