The Fighting between Ukrainian Nationalist Structures and Soviet Underground Forces and Partisans in the Territory of Zhytomyr Region during the Nazi Occupation: Reasons, Nature, and the Effects (An Attempt at a Case Study)

у статті досліджується питання становлення в Україні двох тоталітарних ідеологій – комуністичної та націоналістичної. Зародження цих ідеологічних доктрин на українських землях відбувалося майже одночасно, однак їх охоплення свідомістю населення супроводжувалося різними чинниками та розгорталося за відмінних обставин – носії комуністичної доктрини захопили та утвердилися при владі, націоналісти ж намагалися позбавити їх влади шляхом майбутньої національної революції. Визначено, що із моменту свого зародження носії вказаних ідеологій перебували у відкритому протистоянні та навіть використовували образи один одного як метод власної пропаганди. Ця «пропагандистсько-агітаційна війна» між комуністами та українськими націоналістами розгорнулася упродовж 1920–1930-х рр., ще задовго до початку Другої світової війни.

На прикладі конкретного регіону (території Житомирської області) у роки нацистської окупації, залучаючи широку джерельну базу, простежено боротьбу між радянськими підпільниками і партизанами та українськими націоналістами. З’ясовано, що ця боротьба стала продовженням і безпосереднім дієвим втіленням попередньої «пропагандистсько-агітаційної війни». Конкретні особи – носії ворожих ідеологічних і світоглядних позицій рухались і діяли за наперед визначеними кимось іншим траєкторіям. Вказана обставина засвідчує фактичну відсутність особистого вибору у людей, що опинилися у тій ситуації. Вся палітра міжлюдських взаємин вкотре була зведена до парадигми «свій – чужий», притому що раніше, мешкаючи у межах одного населеного пункту, чи спільно працюючи в якійсь установі, «вороги» аж ніяк вважали однин одного такими.

Встановлено, що боротьба міжрадянськими підпільниками та партизанами й українськими націоналістами завдала додаткових страждань і втрат українському народу та була вигідна перш за все нацистському окупаційному режиму, оскільки ослаблювала обидві ворожі йому сторони. Враховуючи державницьку ідеологію, безперечно, українці мали природнє право вести боротьбу за власну державу. Виходячи виключно з гуманістичних позицій, провину за насильство та жорстокість у цьому протистоянні все ж варто покладати на дві сторони.