Роль науки у становленні комунікативної парадигми гуманітарної політики в Україні

Гуманітарна політика в Україні потребує своєї нової концептуалізації на основі комунікативної парадигми, яка розглядає державу не як привілейованого суб’єкта здійснення цієї політики, а швидше як комунікатора між усіма такими суб’єктами, представленими у громадянському суспільстві України. В умовах сучасної соціальної турбулентності – як загальної глобальної, так і загостреної війною в Україні – надзвичайно ускладнена ідентифікація чітких аксіологічних орієнтирів для громадян. В цьому аспекті актуалізується проблематика формування нової концепції гуманітарної політики, що була б здатна відобразити ключові потреби сучасної людини у її самовизначенні та її креативності. Людиноцентризм такої концепції, що відповідає традиціям української класичної й сучасної філософсько-антропологічної думки, сьогодні може формуватися лише в тісній інтегративній єдності науки, освіти та інших ключових феноменів культури. В дослідженні розглянуто комунікативний вимір взаємозалежності перелічених соціальних феноменів у час глобальної та національної соціальної турбулентності. Завдяки методологічному зверненню до інтерсуб’єктивного підходу подолано однобічності й недоліки суб’єктного та об’єктного підходів, які домінують у гуманітарній політиці в Україні сьогодні. Проаналізовано виклики і ризики здійснення гуманітарної політики в Україні з точки зору їхнього можливого подолання завдяки зверненню до комунікативної парадигми гуманітарної політики. Виявлено комунікативну природу європейської цивілізаційної суб’єктності, яку утворює розмаїття її національних версій у тих країнах, які підтримують таку суб’єктність. Виявлено нереалізований управлінський потенціал здійснення гуманітарної політики в Україні за умови залучення комунікативної парадигми як ціннісної, світоглядної та методологічної основи такої політики.