"Носороги" Ежена Йонеско й "Танго" Славомира Мрожка: особливості часопросторової організації

У статті на прикладі п’єс "Носороги" Е. Йонеско й "Танго" С. Мрожка, які традиційно вваажають класичними зразками європейської драми абсурду, проаналізовано характерні риси організації художнього часу та простору. В основі природи драми абсурду лежить руйнування сценічної ілюзії, що проявляється в різних формально-змістових категоріях, серед яких ключова роль належить хронотопу.

Спільним для драм обох авторів є часопростір, який можна здебільшого охарактеризувати як умовний, невизначений і без конкретно-історичних прикмет. Дійові особи, які функціонують у такому хронотопі, є певною мірою абстрактними, позбавленими індивідуальних рис. У драмі "Носороги" час окреслено лише побіжно в ремарках, що робить неможливим визначення історичного виміру й переносить глядача у своєрідне умовне безчасся, акцентуючи універсалізм задуму. Художній простір, підпорядковуючись загальній логіці сюжету, з кожною дією згущується, стискається від розмірів майдану провінційного містечка до кімнати, а головний герой, опиняючись у глухому куті, усвідомлює свою приреченість та єдино можливу потребу боротися за збереження власної людської природи.

У драмі "Танго" простежуємо змішання часових пластів у довільний спосіб, що додатково підкреслено специфічним конструюванням простору, основною ознакою якого є хаотичність. Дія перша та друга представляє вітальню солідного помешкання польської міщанської родини початку двадцятого століття, проте всі елементи інтер’єру зперебувають у цілковитому безладі, що є відбиттям анархічності поглядів героїв, уседозволеності та нівелювання традицій. У дії третій натомість бачимо попередню вітальню, у якій панує лад та затишок, проте саме такий показово впорядкований простір яскраво контрастує з намаганням зробити смерть і насильство невід’ємною частиною ідеології.