«Клавка», «Юра», «Лара» Марини Гримич: родинна трилогія

У статті актуалізовано специфіку художнього осмислення радянського минулого в родинній трилогії Марини Гримич. Авторка подорожує часом: від повоєнного Києва до кінця 80-х років ХХ століття. Письменниця створює своєрідне тривимірне відображення (історія трьох поколінь), а за життями її героїв проглядається й її власний досвід, особисті порахунки з минулим. Марина Гримич уважна до деталей на рівні топосу (Київ, тайга, Крим, Чорнобиль) та побуту. Акцентуючи увагу на історіях конкретної пересічної (або ні) особистості, письменниця позбавляє минуле монументальності, надає йому своєрідної інтимності й в такий спосіб зміщує фокус від загального до індивідуального. Її герої намагаються пристосуватися до життя тоталітарної держави (Клавка та Юра) або повернути собі втрачену національну ідентичність (Лара). У "Клавці" авторка занурюється у літературне життя 1940-х років у повоєнному Києві. У центрі уваги образ секретарки Спілки письменників України Клавки, яка опиняється в епіцентрі подій 1947 року, – Пленум, на якому було спаплюжено імена українських письменників Максима Рильського та Юрія Яновського. Авторка переплітає історії митців (Спілка, будинок РОЛІТ, ірпінські дачі) та історію молодої жінки, котра прагне знайти своє місце в оточуючому світі. З героєм наступного роману "Юра" втрапляємо в 1968 рік, своєрідний та переломний для радянської тоталітарної держави ("хрущовська відлига" закінчується, попереду репресії 70-х років). Клавка та наступне покоління молодих – це адепти радянського світу, люди-конформісти, котрі прилаштовуються до реальності й почувають себе в ній забезпеченими й убезпеченими. Завершує трилогію роман "Лара". Дія в романі відбувається у чотирьох локаціях: тайга на півночі Томської області (1986 рік), Київ та Крим (1987 рік), Чорнобиль (1988 рік). Марина Гримич переплітає історії двох народів: українців та кримських татар, яким випало ділити не тільки одну територію, а й одну долю в тоталітарному російському світі. Якщо для старшого покоління (Клавка та її син Юра) досить побутового примирення (узбецький плов та чебуреки), воно схильне до стратегії замовчування задля збереження спокою, то для третього покоління (Лара) конформізм у рішеннях, підміна понять вже неприпустимі. Головна героїня не тільки осмислює історію (загальну чи індивідуальну), а потребує самовизначення ("Не Лара – Діляра").