Шиманович А. О. (2023) Оцінка філософії Рене Декарта в ранніх працях Етьєна Жильсона та Жака Марітена. Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. Філософські науки. № 94. С. 66–76. ISSN 2663-7650. DOI: 10.35433/PhilosophicalSciences.2(94).2023.66-76.
9.pdf
Завантажити (408kB) | Preview
Анотація
Застосовувана методологія та систематизовані напрацювання розвідок Рене Декарта заслужено вважаються переламною віхою в історії західної філософії та науки. Водночас неотомістський рух першої половини ХХ ст. став парадигмальним прикладом концепції, що ставила собі за мету подолати хаотизацію філософського дискурсу й нестримне множення вчень, обґрунтовуючи легітимність і непозбувну валідність синтезисв. Томи як вічної універсальної філософії, яка заразом є цілком інклюзивною і містить в собі й досі вповні не реалізовану внутрішню потенцію до плідної взаємодії з новітніми світоглядними системами. Попри очевидну значущість Р. Декарта як засадничого теоретика й фактичного засновника проекту Просвітництва, уся сукупність методів його філософської роботи переважно сприймалася провідними неотомістами як своєрідна точка неповернення, що спричинила подальшу деформацію автентичного філософування на імпліцитно християнській основі. Ба більше, в сучасній культурі унормованої фрагментації й вузької тематичної спрямованості філософських розвідок нерідко відчувається жага повернутися до цілісної візії світу, наново віднайти всеохоплююче розуміння людини – її історичного становлення, телеологічного призначення, онтологічної сутності та її інтенційної спрямованості на пізнання Буття. До того ж дається взнаки брак інтегральних концепцій, що базуються на стабільній метафізичній структурі реальності, але які водночас спрямовані на креативне перетворення соціальних реалій, повсякденного людського життя.
В результаті проведеного дослідження є всі підстави зробити наступний висновок: погляди кожного з двох досліджуваних філософів-неотомістів – Е. Жильсона та Ж. Марітена – дозволяють увиразнити основні пункти їхньої фундаментальної незгоди із проектом Р. Декарта. Три основні аргументи кожного з неотомістів щодо згубності Декартової філософії, які лише частково перегукуються між собою, ґрунтуються на одній фундаментальній претензії, яка є наступною: методологічна спрямованість Декарта на розсічення цілісної реальності задля дослідження окремих партикуляризованих царин, позбавлення їх сув’язей та традиційних взаємних реляцій, унормували фрагментоване мислення, спричинивши доглибне подрібнення усталеного впродовж століть бачення реальності й інтерпретації Буття.
| Тип ресурсу: | Стаття |
|---|---|
| Класифікатор: | B Філософія, психологія, релігія > B Філософія (Загальне) |
| Користувач: | Олександр Сергійович Яценко |
| Дата подачі: | 03 Лип 2024 11:34 |
| Оновлення: | 03 Лип 2024 11:43 |
| URI: | https://eprints.zu.edu.ua/id/eprint/40634 |
| ДСТУ 8302:2015: | Шиманович А. О. Оцінка філософії Рене Декарта в ранніх працях Етьєна Жильсона та Жака Марітена. Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. Філософські науки. 2023. № 94. С. 66–76. DOI: 10.35433/PhilosophicalSciences.2(94).2023.66-76. |


