Модус спогад у художньому просторі творів Наталени Королевої

У статті розглянуто специфіку та функції спогадів у структурі малих прозових жанрів Наталени Королеви. Авторка статті акцентувала на особливостях моделювання оповіді, котра розгортається у формі спогадів. Мета статті полягає в тому, щоб аналітично осмислити місце та функції спогадів у структурі сюжету малої прози Наталени Королеви.

У результаті аналізу було з’ясовано, що спогад варто розглядати як важливий компонент автобіографічної пам’яті, адже саме такі спогади належать до персональних та демонструють особистий досвід наратора. У спогадах автобіографічної пам’яті Наталени Королеви переживання себе як суб’єкта досвіду реалізується завдяки постійному вживанню таких персональних займенників: "я", "мені".

Помічено, що композиційно спогад у структурі оповідань Наталени Королеви зазвичай розміщений у пролозі, де авторка обґрунтовує причини, мотиви його реанімації та презентації, зазначає його значущість для її автобіографічної пам’яті. Ось тому письменниця вказує дату, рік або ж конкретне місце подій, що надає такими спогадам переконливості та достовірності, а також підкреслює їхню важливість у формуванні життєвого досвіду авторки.

У більшості оповідань переважають епізодичні спогади, але є й такі, у яких презентовані значущі події в житті оповідачки, котрі стали для неї визначальними, карколомними. Окрім спогадів про пережитий досвід власних мандрівок, Наталена Королева легко ділиться з читачем спогадами про особистостей, із якими була знайома, та пропонує власні міркування про їхню долю, характеризує їхнє життя, виявляє свої симпатії чи антипатії. Саме в таких спогадах вона максимально відверта перед читачем.

Відзначимо, що в спогадах письменниця послуговується інтертекстуальними включеннями, котрі значно увиразнюють усі пережиті Наталеною Королевою емоції, а особливо під час її далеких археологічних мандрівок. Зазначимо, що інтертекстуальні включення в структурі спогадів також виконують певні функції, а саме: акцентуальні, образотвірні, ілюстративні.

У спогадах письменниця рефлексує власний життєвий досвід, а її згадки стають своєрідними маркерами минулого життя, за яким вона сумує, ностальгує.