Літературно-фольклорні джерела "Притчі про приязнь" Івана Франка

У статті проаналізовано літературні та фольклорні джерела Франкової "Притчі про приязнь". З’ясовано, що очевидною основою цього поетичного твору зі збірки "Мій Ізмарагд" був "приклад" "Про напівдружбу" з "книжки життєвих максим, притч та новел" "Disciplina clericalis" (1106 р.) середньовічного письменника Петруса Альфонсі. Простежено тривалу літературну мандрівку (історія зі збірника "Gesta romаnorum" (початок XIV ст.), оповідка із книги "Граф Луканор" (1335 р.) вільєнського князя Хуана Мануеля, новела з "Декамерона" (1353 р.) Джованні Боккаччо) провідного мотиву (друг пізнається в біді) твору. Засвідчено, що кожне з пропонованих джерел входило в орбіту широких наукових зацікавлень Івана Франка. І про книгу Петруса Альфонсі, і про колекцію невідомого автора під назвою "Діяння римські", і про писання Хуана Мануеля, і про збірник новел Джованні Боккаччо дослідник висловив чимало цінних міркувань, відзначаючи суттєвий вплив цих пам’яток на літературну та фольклорну традицію європейських народів. Твори із зазначених книг український учений докладно аналізував, розглядав у контексті національної словесності. Окремо розглянуто фольклорне відгалуження в розвитку популярного сюжету. Виявлено народну казку про перевірку справжності дружби з колекції записів польської фольклористки Софії Рокоссовської "Bajki (skazki) zo wsi Jurkowszczyzny (powiatu Zwiahelskiego, gubernii Wołyńskiej)" (1897 р.), яка з’явилася друком незадовго до початку роботи над поетичною збіркою "Мій Ізмарагд" і, можливо, стала для Івана Франка додатковим і остаточним імпульсом до накладання "власних узорів" на "чужу основу", себто для оригінального опрацювання популярної теми. Також запропоновано порівняльний аналіз окреслених суголосних мотивів та встановлено ступінь їх спорідненості з Франковою притчею.