Українська ойконімія: стратиграфічно-ареальний, соціо-, екоономастичний та лінгвокультурологічний напрями

Українська ономастика сьогодні – це важлива складова світової ономастичної науки, яка посідає в ній важливу нішу, маючи фундаментальні теоретичні й практичні здобутки в аналізі всіх класів власних назв. Зрозуміло, що для того щоб бути повноцінно інтегрованими у світову ономастичну спільноту, дослідники онімного простору (як українські, так і закордонні) мають отримувати щонайповнішу інформацію та бути на вістрі всіх світових подій, що сьогодні відбуваються в глобалізованому ономастичному світі.

У цій статті комплексно проаналізовано найважливіші здобутки українських дослідників ойконімного простору України, зосереджені в трьох напрямках: стратиграфічно-ареальному, соціо- та екоономастичному, лінгвокультурологічному. Зокрема, докладно схарактеризовано найважливіші концепції аналізу ойконімів, уміщені в монографіях і дисертаційних дослідженнях впродовж останніх 18-ох років (2002‒2020 рр.).

Так, у межах стратиграфічно-ареального напрямку синтезовано результати досліджень ареалів архаїчних типів ойконімів, їхньої стратиграфії, окремих лексико-семантичних та словотвірних моделей із погляду діахронії. Просторово осмислити давню ойконімію України, згідно з цим підходом, можна завдяки діахронному розгляду фіксації різних типів назв поселень, картографування та статистичного підсумування.

Соціоономастичний та екоономастичний напрямок представлений аналізом ойконімів із соціолінгвістичного та еколінгвістичного погляду, а також необхідністю унормування назв населених пунктів на державному рівні внаслідок політики декомунізації.

Лінгвокультурологічний напрямок мовно-культурних ономастичних студій демонструє потенційно приховану у внутрішній формі назв населених пунктів фонову культурно-історичну інформацію. Значну увагу при цьому приділено асоціативним та конотативним поясненням походження ойконімів (ойкокультуронімів) з урахуванням принципів антропоцентризму та культуроцентризму.