Систематизація частин мови з прикметниковим типом відмінювання в українській мові

У статті проаналізовано історію становлення системи частин мови, які мають прикметниковий тип відмінювання. Зазвичай такі слова граматисти кваліфікують як ад’єктиви й до них відносять прикметники, дієприкметники та частину числівників і займенників, що протягом тривалого часу належали до різних частин мови.

На основі аналізу вітчизняних граматичних студій можемо зробити висновок, що в останні десятиріччя виник певний розрив між систематизаціями, які практикують у шкільній і наближеній до неї вишівській освіті, та типологіями частин мови, які пропонують академічні видання, до яких можна віднести енциклопедичні та словникові праці. Це, зокрема, стосується й слів із прикметниковою парадигмою.

На нашу думку, варто уніфікувати таку типологію слів, і тоді як прикметники ідентифікуватимуть власне прикметники (якісні, відносні, присвійні), порядкові та займенникові прикметники, а також дієприкметники.

Підставою для такої класифікації є насамперед основні критерії виокремлення частин мови, такі, як: семантичний, адже всі слова відповідають на питання який? (котрий?, чий?) і вказують на ознаку за якістю, відношенням до матеріалу, часу, відстані тощо, належністю, порядком під час лічби чи дією; морфологічний, який можемо кваліфікувати як основний, бо практично у всіх таких лексемах визначаємо рід, число і відмінок; синтаксичний, позаяк у реченні такі слова переважно є узгодженими означеннями або іменними частинами складених іменних присудків.

У перспективі потрібно розглянути й інші подібні проблемні питання морфології, зокрема такі, як розмежування службових слів, дієслівних форм, прислівникових конструкцій тощо.