Тенденції номінування творів української літератури для дітей та юнацтва

Література для дітей та юнацтва являє собою особливий тип літератури, художня й мовна організація якої орієнтована на читача-дитину, його потреби та особливості сприйняття інформації. Із художніх творів дитина черпає знання про навколишній світ, пізнає культуру народу, історію та традиції, що й допомагає формуванню світогляду й системи цінностей. Своєрідним сигналом, що спонукає читача звернутися до тексту чи відкинути його, слугує заголовок. Актуальність його дослідження зумовлена важливістю вивчення основних тенденцій номінування українських творів для дітей та юнацтва.

З’ясовано, що заголовки сучасних художніх текстів для дітей та юнацтва загалом відповідають правилам творення заголовкової назви, проте мають і певні особливості, що вирізняють їх з-поміж інших і дають підстави окреслити загальні та часткові тенденції номінування творів. Загальні тенденції характеризують корпус творів для дітей та юнацтва в контексті загального літературного процесу й демонструють прагнення авторів відшукати оригінальну форму та завуалювати зміст. Це можливе завдяки використанню засобів мовної гри, що забезпечує естетичний ефект через свідоме порушення мовних норм та змістових елементів. Проаналізовано специфіку репрезентації елементів мовної гри на різних рівнях мовної системи, зокрема: використання латиниці (графічний рівень), уживання нелітерних знаків (графічно-орфографічний рівень), застосування асонансу й алітерації, римування (фонетичний рівень), залучення антонімів, омофонів, омографів тощо (лексичний рівень), використання оказіоналізмів, демінутивних форм (на рівні лексики й словотвору), вияви інтертекстуальності та тяжіння до діалогічності (текстуальний рівень). Описано специфіку реалізації інтертекстуальності через алюзії на фольклор, українські міфи й легенди, інші літературні твори, кінофільми, витвори мистецтва, відомих особистостей та ін. Діалогічність простежена в заголовках, що є питальними, спонукальними та окличними реченнями або містять звертання, апосіопезу.

Виокремлено й узагальнено часткові тенденції називання творів, що виразно репрезентовані в літературному доробку окремих сучасних письменників. Це, зокрема, повторення фрагмента назви твору, оскільки новий твір є продовженням попереднього (твори В. Рутківського, С. Дерманського, Л. Ніцой, Л. Ворониної, О. Гавроша, С. Гридіна, Г. та Т. Микитчаків, М. Павленко), повторення фрагмента назви різних творів з одного циклу (твори О. Есаулова із серії «Дитячий детектив»), указівка на жанр твору (твори Н. Дев’ятко, Г. Манів, Н. Воскресенської, О. Крижанівської), римування (твори О. Мамчич), засоби фоностилістики: асонанс, алітерація (твори Г. Фальковича), однотипні структурні моделі заголовків, як-от: однослівні найменування (твори О. Кротюк), заперечні словоформи (твори С. Гридіна), прикметниково-іменникові словосполучення (твори В. Петрук), синтаксичні конструкції, що являють собою підрядну частину складного речення (твори Г. Малик).

Підсумовано, що для осягнення інформації, закладеної в заголовку, потрібно враховувати глобальний контекст, який уможливлює визначення асоціативних зв’язків заголовка в культурному просторі. Часткові тенденції номінування художніх творів забезпечують упізнаваність письменника, посилюють оригінальність та експресивність його творчого доробку.