Літературна спадщина Стефана Зизанія в українській полемічній традиції XVI-XVII століть

У статті досліджено невід’ємну складову української полемічної традиції XVI–XVII ст. – літературну спадщину міщансько-братського проповідника-трибуна Стефана Зизанія – брата відомого лексикографа Лаврентія Зизанія. Літературна творчість, яку вважали продовженням проповідницької діяльності, стала надзвичайно важливою перед Брестською церковною унією, коли національні та релігійні протиріччя набирали гостроти. Чутки про зраду православних єпископів та прийняття унії з Ватиканом, особливо митрополитом М. Рогозою, сприяли загостренню національних та релігійних пригнічень серед українського населення.

Як письменник-полеміст Стефан Зизаній – автор кількох книг: "Катехізису", виданого у Вільно 1595 р., "Ізложенія о правословной вѣрѣ" та "Казанья св. Кирила патріарха Ієрусалимського о антихристѣ і знаках єго з разширением науки против ересей розных" (Вільно, 1596). "Катехізис", як і його численні проповіді, у яких виступав проти єзуїтів і православних владик, які були схильні до унії, не дійшли до нас. У творі "Казанье св. Кирила патріарха Ієрусалимського о антихристѣ і знаках єго з разширением науки против ересей розных" (1596) Стефан Зизаній виводить літературний образ папи-антихриста. У "Казанні…" Зизаній наводить одинадцять знаків наближення антихриста й пов’язує їх із реаліями тогочасного життя. Знаки воцаріння антихриста значною мірою збігаються з тим, що діялось у суспільному житті України кінця ХVI ст. Отже, це не лише переклад твору Кирила Єрусалимського, а самостійна оригінальна праця письменника-полеміста.

У статті проананалізовано структуру, стиль та зміст "Казанья…", зроблено спробу визначити його місце та роль у формуванні літературно-релігійного образу епохи та його вплив на суспільний дискурс того часу. Аналіз цього твору в контексті сучасних реалій сприяє глибшому розумінню динаміки релігійних та культурних процесів українського суспільства.