Управління соціальною безпекою та трудовими ресурсами

Актуальність дослідження зумовлена необхідністю вдосконалення стану системи управління соціальною сферою для розв’язання наявних проблем, зокрема захисту основних інтересів населення України. Метою статті було дослідження управління соціальною безпекою та трудовими відносинами в Україні з урахуванням викликів воєнного стану, наслідків децентралізації влади. Для досягнення поставленої мети використано методи аналізу та систематизації наукових публікацій, що стосуються проблематики соціальної безпеки та трудових ресурсів, стратегічних, нормативно-правових актів у сфері соціального захисту, а також статистичний аналіз видатків на управління соціальною безпекою. Результати дослідження свідчать про законодавчі, інституційні, фінансові зміни в управлінні соціальною безпекою та трудовими ресурсами в Україні, спричинені як законодавчими нововведеннями, так і організаційно-інституційними трансформаціями та наслідками децентралізації влади. Оновлення нормативно-правового регулювання спрямоване на розв’язання основних соціальних проблем громадян, посилення захисту їхніх прав та інтересів у різних сферах, підвищення рівня доступності соціальних послуг. Організаційно-інституційні зміни пов’язані з закріпленням соціальних функцій у сфері соціального захисту населення за місцевими органами влади та місцевим самоврядуванням, а також із централізацією соціальних виплат, які здійснюються Міністерством соціальної політики України. Після 2020 року окремі види соціальної допомоги населенню почали фінансуватися з державного бюджету, тоді як місцеві бюджети стали інструментом фінансування певних видів пільг, соціальних та реабілітаційних послуг для вразливих верств населення. Унаслідок такого перерозподілу функцій управління фінансування соціальної сфери за рахунок державного бюджету зросли, а фінансування з місцевих бюджетів скоротилося. В умовах воєнного стану окремі види програм у сфері соціального захисту та забезпечення не були профінансовані, а пріоритети соціального захисту змінилися, зосередившись на потребах військовослужбовців, ветеранів війни та внутрішньо переміщених осіб. У висновках підкреслено важливість удосконалення управління та моніторингу рівня соціальної безпеки населення. Майбутні дослідження варто присвятити аналізу моделей фінансування соціальної сфери в Україні на місцевому, регіональному, національному рівні для виявлення потенціалу економії коштів державного бюджету та їхнього спрямування на більш пріоритетні потреби вразливих верств населення.