Людство як суб’єкт наукового пізнання і соціальної відповідальності у філософії Ганса Йонаса

Метою статті є дослідження розуміння людства як колективного суб’єкта наукового пізнання та соціальної відповідальності науковця в інтерпретації Г. Йонаса. Для досягнення поставленої мети використано методологію герменевтичного аналізу щодо інтерпретації філософських ідей та текстів і логіко-історичний підхід до розуміння різних етапів еволюції відповідальності суб’єкта за результати наукової діяльності.

У статті встановлено, що в розумінні Г. Йонаса у другій половині ХХ століття сформувалася сфера колективної діяльності, де суб’єктом наукового пізнання і перетворення соціальної і природної дійсності стало людство, а об’єктом – уся біосфера планети. У новій реальності techne в інтерпретації Г. Йонаса людина не просто почала жорстко впливати на природну і соціальну реальність, а й сама стала об’єктом серйозного технологічного впливу, який реалізується через впровадження трьох ключових форм контролю: за тривалістю життя, поведінкою і генетичною еволюцією сучасної людини.

Доведено, що тривалий час моральні норми і відповідальність науковців за результати діяльності регулювалися категоричним імперативом І. Канта, який стосувався переважно сфери міжособистісних стосунків. З появою колективного суб’єкта наукового пізнання суттєво розширюється «горизонт відповідальності» людини, який має охопити усю сферу виробництва і суспільну політику. З метою визначення меж відповідальності науковця за наслідки своєї діяльності і забезпечення виживання людства в умовах техногенної цивілізації Г. Йонас сформулював новий категоричний імператив: «Чини так, щоб наслідки твоєї діяльності узгоджувалися з продовженням автентичного людського життя на землі» або «Чини так, щоб наслідки твоєї діяльності не були руйнівними для майбутньої можливості такого життя». У такий спосіб людство бере на себе зобов’язання зберегти неушкодженим фізичний світ як простір і необхідну умову існування майбутніх поколінь людей.

Практична значущість дослідження базується на необхідності вироблення якісно нових механізмів і норм регуляції діяльності науковців в ситуації транзитивності, соціальної і геополітичної невизначеності в постіндустріальному суспільстві.