Українсько-польський дієслівний континуум у щоденниковому дискурсі ХVІІІ ст.

У статті досліджено функціонування особових форм дієслів минулого часу в українській мові XVIII століття. Особлива увага зосереджена на «Щоденнику» генерального хорунжого Миколи Ханенка – унікальній пам’ятці приватної писемности, що відображає живе мовлення та повсякденні реалії того часу. Автори обґрунтовують важливість щоденникових записів як цінного лінгвістичного джерела, яке дає змогу виявити архаїчні форми, вплив інших мов та наявність паралельних граматичних конструкцій, що свідчать про перехідний характер мови XVIII століття. Важливою частиною дослідження є критичний перегляд попередніх тверджень про російськомовність «Щоденника» М. Ханенка. Автори аргументують, що значна частина українських мовних рис могла бути нівельована та «підігнана» під російську мову середини – кінця ХІХ століття під час підготовки тексту до друку, що може підтвердити порівняльний аналіз публікацій щоденникових записів різних років і видань. У статті акцентовано на подвійному впливі на українську мову XVIII століття: з одного боку, ще потужної українсько-польської традиції використання форм минулого часу, яка мала спільні риси з іншими слов’янськими мовами; з іншого – переведення українських лівобережних канцелярій на російсько-імперський діловий стандарт. Цей вплив, що супроводжувався політичним тиском і спробами вилучити українську мову з єдиного «східнослов’янського» ареалу, призвів до поступового знищення спільних рис і таврування деяких форм як «пережиткових». На основі докладного аналізу «Щоденника» М. Ханенка визначено кількісні дані та наведено контекстні приклади вживання особових форм минулого часу (1-ої ос. одн.: -емъ, -омъ; 2-ої ос. одн.: -есь; 3-ої ос. одн.: -лъ; 1-ої ос. множ.: -смо, -сьмо, -сьмося). Виявлено, що, попри жанрову специфіку щоденника, яка передбачає домінування однини, у записах М. Ханенка переважають форми множини, які автор використав виключно для позначення дій, виконаних кількома особами.
Суттєвим є спостереження, що останнє зафіксоване вживання таких форм у щоденникових записах датоване 1743 роком, що може свідчити про їхній поступовий вихід із писемної практики під впливом соціополітичних чинників – імперської мовної політики на зближення української мови з російською, тоді як форму 3-ої ос. одн. чол. р. востаннє зафіксовано 1749 р.