Рідна мова як чинник утвердження національної ідентичності й самозбереження особистості: заповіт Чеслава Мілоша

На основі аналізу життя і творчості Чеслава Мілоша з’ясовано основні аспекти розуміння ним ролі рідної мови як чинника утвердження національної ідентичності й самозбереження особистості в складних суспільно-політичних умовах. Виокремлено й охарактеризовано роздуми Ч. Мілоша про мову та її творчі можливості в поліжанрових книгах «Земля Ульро», «Абетка», «Придорожний песик» та кращих поетичних творах, таких як «Моя вірна мово», «Значення», «Будяк, кропива», «Завдання», «Вступ» та ін. Показано діяльність і позицію Ч. Мілоша щодо використання рідної мови в умовах еміграції, відірваності від національного середовища, вітчизняного літературного процесу. З’ясовано, що Мілош, утверджуючи власний категоричний імператив («вперто триматися своєї мови»), відкрив безмежність можливостей і відтінків рідної мови: показав її залежність від особливостей національної історії і традиції; переконливо продемонстрував, що мова є мірою всього сущого на землі, особливо для поета, вірші якого пишуться під її диктовку; поглибив розуміння влади мови над людиною і світом, її здатності фіксувати неповторні фрагменти дійсності в слові та образі; відкрив транскордонні характеристики мови, її спроможність демонструвати багатобарвну картину світу через проникнення в інші мови й таємниці інших цивілізацій. На основі позиції Мілоша щодо використання рідної мови визначено перспективи подальших досліджень мовної проблематики, зокрема: аналіз семантичних особливостей різних мов у контексті їхньої здатності до гармонійної інтеграції у світовий простір; виявлення визначальних характеристик функціонування національних мов у творчому доробку інтелектуалів різних країн і народів; подальше осмислення поліжанрових форм слововираження; розкриття і співставлення мовних засобів як чинника фальсифікації дійсності та засобу забезпечення гуманістичного поступу людства.