Роль духовенства в процесах примирення та подолання наслідків колективної травми українсько-польського протистояння на Волині під час другої світової війни

У статті розглядаються миротворчі акції та роль католицького і православного духовенства у процесах подолання історичних травм минулого, зокрема наслідків українсько-польського протистояння під час Другої світової війни. З початком повномасштабної російської агресії саме Польща, одна з перших, прийшла на допомогу Україні, надаючи прихисток громадянам України та право на тимчасове проживання, і військову допомогу. Проте у 2023 році відбувається «погіршення» українсько-польських відносин. Почали з’являтися інтерпретації про прагматичну, наполегливу політику України щодо Польщі та не поступливість української сторони у питаннях історичного минулого, наприклад, у питанні пошуку та ексгумації поляків, які загинули під час Другої світової війни на Волині та Галичині. Відтоді на порядку денному з новою силою почало підніматися питання взаємних історичних претензій, які підігрівалися емоційними, недостатньо виваженими коментарями політиків та експертів з обох сторін. Поза сумнівом, українсько- польські відносини внаслідок таких історичних протистоянь отримали значний баласт негативних міфів і стереотипів, звільнення від яких полягає у подоланні результатів історичних травм, використання миротворчого дискурсу та актуалізації на поняттях «примирення», «порозуміння», «злагода». На нашу думку, в українсько-польських дискусіях довкола болючих, трагічних тем минулого особлива миротворча роль має належати духовенству. Останнє має сприяти примиренню, налагодженню міжнаціональної та міжконфесійної співпраці довкола трагічних моментів колективної історії, обтяженої негативними стереотипами та образами. Причому пам'ять про негативний історичний досвід не повинна акцентуватися на взаємних болючих образах минулого, а скоріше на перспективах спільного майбутнього.