Проблеми та перспективи механізму фінансування соціогуманітарної сфери

Стаття присвячена дослідженню основних тенденцій фінансового забезпечення соціогуманітарної сфери України та механізмів фінансування. Проаналізовано структуру джерел фінансового забезпечення соціогуманітарної сфери. Визначено, що незважаючи на те, що в умовах підвищення плати за всі види послуг значення приватного фінансування стає провідним і постійно зростає. З’ясовано, що проведені соціологічні оцінювання не мають повних даних щодо обсягу приватного фінансування соціогуманітарної сфери та не завжди враховують, деякі приватні грошові потоки, такі як добровільне страхування (медичне, пенсійне, життя і здоров’я тощо) та кошти громадських, благодійних та інших організацій, які разом, за оцінкою автора, не перевищують всіх соціогуманітарних витрат видатків.

Зазначено, що наявність значної комерційної складової в діяльності соціогуманітарної сфери не є випадковою, вона нерозривно пов’язана з багатовіковими традиціями громадського контролю та соціальної відповідальності бізнесу, які поки що недокінця сформувалися в нашій країні. З’ясовано сутність бюджетного фінансування, яке на відміну від приватного, покликане, бути потужним механізмом соціального вирівнювання, універсальним гарантом доступу громадян до можливостей особистого розвитку.

Огляд ситуації дозволяє перейти до прогнозування фінансування соціальної сфери України з метою виявлення можливостей та прихованих загроз за різних варіантів розвитку економіки та суспільства. Часовий періоди прогнозування доцільно узгодити з більшістю стратегічних документів країни, тобто охопити період до 2030 року, що відносить розроблений прогноз до категорії довгострокових.

Представлено сценарій фінансування соціогуманітарних систем за останні шістнадцять років, серед яких адаптація до демографічних змін та усунення диспропорцій, які потребують суспільних зусиль держави, бізнесу, громадян. Тому пасивна політика щодо фінансування соціогуманітарних систем може призвести до гострого дефіциту робочих місць та студентів у цих закладах і надмірного перевантаження останніх, або ж до перекладання соціальних зобов’язань держави на плечі самих громадян.