Ідеологічна контроверсійність українського жіночого руху в 20–30-х рр. ХХ ст.

Метою статті є з’ясування ідейних засад та умов розвитку українського жіночого руху в УРСР та Західній Україні в 20-30-х рр. ХХ ст. Методологія дослідження базується на принципах історизму, об’єктивності та науковості. Для розкриття теми дослідження було використано проблемно-хронологічний, історико-порівняльний та історико-системний методи дослідження. Наукова новизна дослідження полягає в здійсненні порівняльної характеристики ідеологій українського жіночого руху, сформованих в умовах перебування українських земель у складі різних держав і різних ідеологічних систем. В ході дослідження було з’ясовано, що після поразки Української національної революції 1917 р. український жіночий рух набув характеру контроверсійності, розділившись на два напрямки – радянський, що розвивався в УРСР та націоналістичний на західноукраїнських землях. У радянській Україні почалось утвердження соціалістичного фемінізму, що відкинув західний модернізм та старі традиції як загрозу марксистсько-ленінському світогляду і проголошував необхідність участі жінок у громадсько-політичному житті, народженні та вихованні нової радянської людини, створюючи образ сильної та вольової жінки. На західноукраїнських землях відбувався інтенсивний розвиток українського жіночого руху, що поєднував прагнення жінок до емансипації разом з національними ідеалами, закликаючи жінок до національно-визвольної боротьби. Цей рух сприяв суспільним змінам та процесам національного відродження. Лідерка руху М. Рудницька, голова Союзу українок підкреслювала національний характер руху, необхідність залучення жінки до громадського життя, важливість для українок здійснювати національну працю та служіння батьківщині.