Сакральний туризм у структурі релігійного простору України

У сучасному глобалізованому світі сакральний туризм набуває дедалі більшого значення як форма духовного досвіду, міжконфесійного діалогу та інструмент культурної дипломатії. В умовах зростаючого інтересу до нематеріальної культурної спадщини, дослідження релігійного простору та філософсько-релігійної сутності сакральних об’єктів є важливою складовою релігієзнавчого дискурсу. Особливої актуальності набуває вивчення релігійного простору в Україні, який зберіг значний потенціал для розвитку паломницького та релігійного туризму. Метою дослідження є аналіз функціонального, символічного та інфраструктурного вимірів сакральних об’єктів у релігійному просторі України. У роботі використано загальнонаукові методи, застосовано комплексний міждисциплінарний підхід, що включає порівняльно-релігієзнавчий аналіз, феноменологію сакрального, просторову герменевтику, релігійну географію та методи польової релігієзнавчої картографії. Результати. У дослідженні розглянуто понятійне поле сакрального в контексті філософії релігії, охарактеризовано основні типи сакральних символів. Висвітлено проблематику просторової представленості сакральних об’єктів в Україні, зокрема чисельні, структурні та регіональні особливості сакральної архітектури. Визначено основні чинники, які стримують розвиток сакрального туризму до яких відносяться інституційні, інфраструктурні, інформаційні, соціокультурні та історичні. Виявлено низку проблем, які обмежують трансформацію сакральної спадщини в ресурс релігійного туризму, зокрема секуляризованість частини об’єктів, відсутність цілісної політики державного менеджменту сакрального простору, дефіцит кваліфікованих кадрів і логістичних рішень. Обґрунтовано необхідність комплексної стратегії збереження, популяризації та інтеграції сакральної спадщини в національну культурну політику.