Польські демократи в Україні: ідеологія та ставлення до українського державотворення (1917-1921)

Метою статті є з’ясування сутності ідеології польських демократів в Україні та факторів, що на неї впливали, визначення й обґрунтування їх ставлення до процесів творення української державності.

Наукова новизна дослідження полягає у представленні політичних позицій польських демократів в Україні в добу українського державотворення, визначенні мотивів і причин підтримки української влади, з’ясування їх участі у суспільно-політичному житті України.

Висновки. Об’єднання на ІІІ з’їзді польських організацій у Києві в червні 1917 р. польських демократичних груп у партію «Польський демократичний Централ» виділило їх як окремий політичний табір в Україні. До нього належали прогресивні землевласники, підприємці й інтелігенція ліберальних поглядів. Ідеологічно вони протистояли представникам консервативно-націоналістичного табору, оскільки виступали за поступки трудящим масам, визнання прав народів на політичний розвиток, зокрема українського народу, підтримували польську владу, сформовану на окупованих Німеччиною й Австро-Угорщиною землях.

Формування демократичних поглядів представників табору відбувалося завдяки прагненню зберегти національну ідентичність в умовах бездержавності й обмежень польського населення у Російській імперії, їх участі в учнівських гуртках самоосвіти, студентських організаціях «Корпорація» та «Філареція». Завдяки активній участі у громадсько-політичному житті під час навчання в університетах в Києві, Москві, Дерпті, вони знайомилися з передовими ідеями захисту прав людини, визнавали необхідність боротьби за свободу народів, розділяли соціалістичні ідеї побудови справедливого суспільства.

Під час Української національної революції польські демократи підтримали Українську Центральну Раду, увійшли до складу Малої ради та українського уряду, сформувавши Секретаріат польських справ. В умовах Гетьманату демократи сприяли налагодженню офіційних відносин між Регентською Радою у Варшаві та УНР, брали участь у переговорах між Директорією та урядом Речі Посполитої у 1919 р., входили до складу уряду Директорії у 1920 р.

Підтримка державної незалежності України базувалася на ідеях прометеїзму, прийнятті українців союзниками у боротьбі проти Росії та більшовизму, на відстоюванні власного інтересу – збереженні приватної власності на українських землях. Ці позиції були вихідними також і для забезпечення державних інтересів і формування східних кордонів Другої Речі Посполитої.