Становище системи освіти на постреволюційній Волині-Житомирщині у першій половині 1920-х рр.

У статті досліджується становище системи освіти на території Волині-Житомирщини у першій половині 1920-х рр., що формувалася в умовах постреволюційної перебудови, адміністративно-правової трансформації та соціально-економічної нестабільності.
Розглядається мережа освітніх закладів після воєнних руйнувань, кадрові проблеми, матеріально-технічне забезпечення шкіл, стан педагогічного персоналу, політика радянської влади щодо коренізації та ідеологізації навчального процесу. Метою дослідження є комплексний аналіз
становища системи освіти на постреволюційній Волині-Житомирщині у першій половині 1920-х рр. та розгляд основних проблем функціонування освітньої мережі. Методологія ґрунтується на міждисциплінарному підході, що включає історико-порівняльний метод для визначення динаміки роз
витку шкільної мережі, джерелознавчий аналіз статистичних даних, використано також елементи історії повсякдення для відтворення умов навчання та взаємодії між владними структурами, педагогами та місцевими громадами.
Результати дослідження показують, що у першій половині 1920-х рр. регіон зіткнувся з недостатністю фінансування, браком кваліфікованих кадрів, незадовільним станом приміщень та нестачею навчальних матеріалів, що ускладнювало ефективність шкільної освіти. Попри це, відбувається поступова нормалізація освітнього процесу й розширення доступу
до навчання.
Дослідження демонструє, що освітня система Волині-Житомирщини у першій половині 1920-х рр. розвивалася суперечливо: з одного боку – в умовах нестачі ресурсів і організаційної недосконалості, з іншого – за активної державної ініціативи, спрямованої на створення фундаменту для масового навчання. Показано, що освіта стала ключовим механізмом соціальної стабілізації регіону, інструментом модернізації та засобом політичного впливу, що формував нову модель комунікації між владою та суспільством. Історичний досвід 1920-х рр. дозволяє глибше зрозуміти роль освіти у трансформаційні періоди.