Концептуальне моделювання прамислення

У статті зроблено спробу пояснити походження мислення у філогенезі через здійснення аналізу нервово-психічних механізмів, які забезпечили перехід від свідомості тваринного типу до мислення homo sapiens. Зокрема, обґрунтовується положення про те, що мислення не є прямим наслідком когнітивного розвитку, а є результатом якісного еволюційного стрибка homo. Обґрунтовується гіпотеза про те, що психофізіологічною основою цього стрибка стає пролонгований парабіотичний стан, який спричинив інверсію реципрокних нервово-психічних реакцій, що об’єктивується у подвійному циклі їхнього збудження та гальмування. Отже, так зване прамислення є одночасно антитезою тваринної та людської когнітивної системи. Суть прамислення полягає у здатності ранніх homo пролонгувати ультрападоксальний стан, який є природною умовою зміни рефлексів. Внаслідок цього відбувається інверсія нервово-психічного реагування, яка забезпечує можливість повернення до парадоксальної стадії парабіозу, але водночас рефлексивного зіставлення ідентичного, але не повністю тотожного комплексу нервово-психічних реакцій (за принципом «те саме, але не те саме»). На цій основі відбувається формування нової сигнальної системи. Її суть полягає у продукуванні сигналів-символів, які виконують роль сугестивних агентів. Обмін такими символами дозволяє блокувати природні сигнали, але водночас вимагає постійної дешифровки – подолання нерозуміння. Внаслідок цього символічна комунікація сягає відкритості для розвитку, неусталеності, безперервних змін.