Безпековий потенціал регіону як фактор формування національної стійкості в умовах геополітичної нестабільності

У статті досліджено роль безпекового потенціалу регіонів у формуванні національної стійкості України в умовах геополітичної нестабіль­ності. Проаналізовано сучасні підходи до оцінки регіонального потенціалу, визначено його багатовимірний характер, що включає інституційні, соціальні, економічні, інформаційні, інфраструктурні ресурси та зовнішню підтримку. Визначено, що інституційний компонент забезпечує координацію та управління кризовими ситуаціями, економічний –ресурсну базу та енергетичну стабіль­ність, соціальний –соціальну згуртованість та активну участь громадян, інфор­маційний –протидію дезінформації та кіберзахист, інфраструктурний –безперервність критичних систем, а міжнародна підтримка –інтеграцію у європейські та міжнародні безпекові структури. Обґрунтовано значення децентралізації як механізму підвищення регіональної стійкості, що дозволяє скоротити час реагування на надзвичайні ситуації, мобілізувати ресурси та забезпечувати стабільність функціонування ключових секторів. Визначено характерну особливість України –нерівномірний розподіл безпекового потенціалу регіонів: деякі територіїдемонструють високий рівень координації влади, громад і бізнесу; інші залишаються вразливими через ресурсні та інституційні обмеження. Це формує подвійний виклик: необхідність розробки диференційованих стратегій для окремих регіонів та створення єдиного інтегрованого підходу, який дозволяє синхронізувати регіональні зусилля з національною політикою безпеки. Безпековий потенціал регіонів у такому контексті розглядається не лише як фактор реагування на загрози, а як стратегічний ресурс, що визначає довгострокову адаптивність та конкуренто­спроможність держави в умовах геополітичної нестабільності. Показано роль міжнародної підтримки та інтеграції у європейські безпекові структури у посиленні регіонального потенціалу. Акцентовано, що регіональні осередки безпеки виступають активними агентами формування національної стійкості, а не лише допоміжними елементами державної політики. Доведено, що поєднання інституційних ресурсів, соціальної консолідації, інформаційної готовності та матеріально­-технічної бази створює синергетичний ефект, що підвищує загальнонаціональну стійкість.