Поведінкова економіка та її застосування в удосконаленні стратегій запобігання корупції

Корупція залишається однією з ключових загроз ефективності публічного управління та сталого економічного розвитку країни, що зумовлює необхідність пошуку нових, науково обґрунтованих підходів до її запобігання. Традиційні антикорупційні стратегії, зосереджені переважно на санкціях і контролі, демонструють обмежену результативність у довгостроковій перспективі. Метою дослідження є теоретичне обґрунтування використання поведінкових інструментів для вдосконалення стратегій запобігання корупції та розроблення концептуальної моделі інтеграції поведінкових інтервенцій у систему антикорупційної політики.

У процесі дослідження використано методи теоретичного узагальнення для систематизації поведінкових детермінант корупційних рішень, структурно-функціональний аналіз для визначення механізмів їх впливу на процес прийняття управлінських рішень, порівняльний аналіз для зіставлення традиційних і поведінкових антикорупційних інструментів. Обґрунтовано, що корупційна поведінка формується під впливом когнітивних викривлень, соціальних норм, ефектів обмеженої раціональності та механізмів моральної раціоналізації. Встановлено, що ключовими чинниками ухвалення корупційних рішень є ефект соціальної норми, обмежена раціональність, відраза до втрат, моральне відсторонення та ефект статус-кво, які формують психологічні передумови легітимації неправомірної поведінки в публічному та корпоративному управлінні. Показано, що основними відмінностями між реактивною санкційною моделлю та превентивною поведінковою моделлю антикорупційного впливу є логіка механізму впливу, часовий горизонт реалізації та характер формування поведінкових норм. Розроблено концептуальну модель удосконалення антикорупційної стратегії, яка інтегрує когнітивний аналіз ризиків з інституційним дизайном превентивних інтервенцій та відображає послідовність переходу від поведінкових викривлень до інституційного закріплення нових стандартів доброчесності.

Передумовою довгострокового зниження корупційних ризиків, підвищення стійкості інституцій та зростання ефективності публічного адміністрування визначено інтеграцію поведінкових механізмів у систему стратегічного управління країною. Отримані результати можуть бути використані в розробленні програм інституційного реформування, стратегій запобігання корупції та систем оцінювання ризиків неправомірної поведінки в органах державної влади та корпоративному секторі.