Історія розвитку українського мистецтвознавства

У статті автори досліджують основні етапи становлення та розвитку українського мистецтвознавства як невід’ємної складової загальноєвропейської гуманітарної традиції. Автори детально простежують генезис і формування наукових підходів до вивчення мистецтва на українських землях: від перших історико-культурних зацікавлень, аматорських описів сакральних пам’яток та фіксації старожитностей до появи фундаментальних системних досліджень у XIX – на початку XX століття. Окрему увагу приділено визначальній ролі національного відродження, діяльності Наукового товариства імені Шевченка, перших музейних установ у Києві, Львові та Харкові, а також інтелектуальному внеску провідних дослідників, які заклали тривке підґрунтя для розвитку професійної мистецтвознавчої думки (Антонович, 1923).

Розглянуто специфіку та внутрішні суперечності українського мистецтвознавства в контексті складних політичних і культурних викликів XX століття. Зокрема, проаналізовано деструктивний вплив радянської ідеології на інтерпретацію національної художньої спадщини, що призвело до викривлення історичних фактів, насадження методу соціалістичного реалізму та суттєвого обмеження наукової свободи. Водночас підкреслено значення підпільного та еміграційного наукового спротиву, спрямованого на збереження національних мистецьких традицій, та поступове відновлення об’єктивних методологічних засад у період відновлення незалежності України (Залозецький, 1925).

Сучасне українське мистецтвознавство постає у статті як динамічна, багатогранна та відкрита до світу галузь, що успішно поєднує класичну академічну історію та теорію мистецтва з новітніми практиками художньої критики, візуальними студіями та міждисциплінарними дослідженнями. Автори наголошують на особливій актуальності переосмислення мистецької спадщини в умовах глобалізації, цифрової трансформації та сучасних суспільних зрушень.

Здійснене авторським колективом дослідження засвідчує, що українська мистецтвознавча школа пройшла тернистий шлях розвитку, зумівши зберегти живий зв’язок із провідними європейськими інтелектуальними течіями та водночас викристалізувати власну унікальну ідентичність і наукову мову.