Образ лілеї в українській літературі: від бароко до модернізму

У дослідженні проаналізовано зміну символічного навантаження образу лілеї в українській літературі від бароко до модернізму. З’ясовано, що в міфопоетичному світосприйнятті сформувалося бінарне символічне кодування лілеї (чистота й непорочність / сексуальність і чуттєва краса), кожне зі значень якої оприявнено в літературних творах наступних періодів. У фольклорі до символічних значень квітки додалися танатичні коди. Як постлетальний образ лілея під впливом містичної сили проростає на могилі людини, щоб передати певне повідомлення від покійного у світ живих (прощення гріхів покійнику-грішнику; попередження про помсту злочинцям; засвідчення відданості живим від померлого). Установлено, що в християнстві смислове ядро значень лілеї ґрунтувалося на піснепісенній образності та мотиві чудесного цвітіння (лілея як знак Небесного прославлення чи посмертна винагорода за богоугодне життя). В українському бароковому світобаченні біла лілея отримала різні релігійні смислові навантаження: як символ Діви Марії вона кодує духовну досконалість, невинність і збережене дівоцтво; як символ Христа – божественну велич, милосердя та благодать; як містичний християнізований образ – містичний досвід. У творах Іоанна Максимовича, Антонія Радивиловського, свт. Димитрія Туптала білий цвіт символізує духовну досконалість й ангельську силу Діви Марії, а в образі лілеї, оточеної терном, кодується божественна велич і страждання за людські гріхи Христа. Під впливом романтичної стратегії о-мовлення світу Тарас Шевченко актуалізував фольклорне смислове навантаження цвіту (символізує дівочу юність і красу) і поглибив релігійні конотації (богородичний символ і квітка – образ раю). Помічено, що з кінця ХІХ століття в художніх творах домінують авторські кодування лілеї, що зміщує фокус на переживання та внутрішній світ ліричного героя. В інтимній ліриці Івана Франка фітообраз лілеї поєднав відомі сенси (уособлює перше кохання, дівчину, у яку вперше закохався юнак) з унікальною авторською інтерпретацією (уособлює мрію). У квітковому символізмі модернізму домінує порівняння цвіту із «порухами» душі. У поезії в прозі Ольги Кобилянської «проросла» лілея, що отримала нові сенси, кодуючи думки, мрії, переживання.