Особливості інтерпретації музики доби бароко у виконавській практиці сучасного гітарного ансамблю на прикладі транскрипцій органних творів Йоганна Себастьяна Баха

Статтю присвячено розгляду специфіки інтерпретації органних творів Йоганна Себастьяна Баха як зразка барочного стилю, відтвореного сучасним гітарним ансамблем. У центрі дослідження – Прелюдія та фуга ре мінор BWV 554 із циклу «Вісім маленьких органних прелюдій та фуг» BWV 553–560, а також Маленька фуга соль мінор BWV 578. Розглянуто історико-стильовий контекст композицій, особливості їх формотворення, тематичну ідентичність, специфіку поліфонічного розвитку та фактури, принцип голосоведення. Окреслено дидактичне значення транскрипцій органних творів для гітарного ансамблю в педагогічній практиці та їх роль у формуванні поліфонічного мислення. Проаналізовано органологічні відмінності органа й гітари, зокрема проблему тривалості звуку, ієрархічної моделі розподілу голосів та способів її трансформації в горизонтально організовану темброво-однорідну ансамблеву фактуру. Висвітлено принципи розподілу партій, тембрової диференціації голосів та артикуляційної відповідності виконання музичному стилю епохи. Розглянуто вплив темпового чинника на цілісність поліфонічної тканини та здійснено порівняльний аналіз органних і гітарних інтерпретацій. Простежено реалізовану композитором у Прелюдії та фузі ре мінор BWV 554 компактну, чітко окреслену форму з виразною тематичною концентрацією та активним імітаційним розвитком. Наголошено на придатності такої адаптації засобами гітарного ансамблю, оскільки подібне викладення дозволяє рівномірно розподілити проведення теми між партіями, зберігаючи прозорість поліфонічної тканини та рельєфність голосів. Розглянуто особливості авторської редакції Прелюдії та фуги BWV 554 О. Вербаховського для двох класичних гітар, бас-гітари та мандоліни. Подано огляд найпоширеніших гітарних транскрипцій Маленької фуги BWV 578, зокрема транскрипцію Ендрю Йорка для гітарного квартету, а також інші її ансамблеві варіанти. Доведено, що камерно-ансамблеве виконання відкриває нові темброві та смислові перспективи бахівської поліфонії, зберігаючи водночас її структурну логіку та стильову стриманість. Обґрунтовано, що гітарний ансамбль, завдяки прозорості тембру та можливості індивідуалізації голосів, здатний адекватно відтворити поліфонічну якість творів доби бароко. Транскрипції органних фуг Йоганна Себастьяна Баха у цьому контексті визначаються як чинник розширення художньо-виразових можливостей гітарного ансамблю.