Релігійні чинники в політичних конфліктах у розумінні Макса Вебера

Стаття присвячена аналізу релігійних чинників у політичних конфліктах у філософсько-соціологічному осмисленні Макса Вебера. Автори розглядають релігію як важливий детермінант сучасних воєнних і політичних конфліктів, зокрема в контексті російсько-української війни, де концепція «русского міра» використовується для релігійного обґрунтування агресії.

На основі праці М. Вебера «Напрями і щаблі релігійного заперечення світу» проаналізовано протистояння між етикою братерської любові (релігійна сфера) та легітимізованим насильством держави (політична сфера). Мислитель виділяє два основні шляхи розв’язання цього конфлікту: пуританську аскезу (прийняття світського насильства задля «справи Божої») та радикальне заперечення політики з орієнтацією на акосмічну доброту («не противитись злому»). Окрім того, розглянуто компромісні варіанти — через універсальну релігійну установу (церкву) або пасивний супротив (лютеранська традиція).

Автори доводять, що Вебер ще на початку XX ст. передбачив можливість релігійно вмотивованого насильства, «священних війн» і тероризму, а також показав, як релігійні чинники можуть освячувати або заперечувати політичне насильство.