Музична мова Енніо Морріконе в аудіовізуальному просторі ХХІ століття

У статті досліджено феномен кіномузики ХХ–ХХІ століть як невід’ємного компонента синтетичного звукозорового образу, що перебуває у стані динамічної еволюції. Попри визначальну роль звукового супроводу в успіху сучасного кінотвору, це питання часто залишається на периферії мистецтвознавчих студій. Авто-ром акцентовано увагу на тому, що в умовах стрімкого розвитку цифрових технологій роль аудіальної складо-вої фактично прирівнюється до візуальної, формуючи нову архітектоніку екранного мистецтва, де середови-ще, світло, композиція кадру та монтаж стають головними засобами вираження. Особливий вектор роботи направлено на творчу спадщину Енніо Морріконе. Систематизовано засоби музичної виразності композитора, які безпосередньо відображають емоційні стани персонажів. Через аналіз специфічних гармонійних зворотів, тембрових експериментів та мелодичних структур досліджено значущість його музики у створенні цілісного психологічного портрета героя. Доведено, що музика Морріконе не просто супроводжує дію, а виступає авто-номним драматургічним інструментом, здатним передати найтонші нюанси внутрішнього світу особистості, які часто залишаються поза межами словесного діалогу або візуального ряду. Обґрунтовано, що саундтреки Морріконе сьогодні – це не просто супровід, а потужні автономні бренди, які визначають естетику сучасного медіапростору. Його музична спадщина в новітню епоху трансформувалася з кінематографічного фону на неза-лежний культурний код, що диктує канони сучасному візуальному мистецтву. У роботі підкреслено, що навколишнє середовище, локації та побут через звукову інтерпретацію перетворюються на багатогранну картину світу, створюючи ефект глибокого занурення глядача в оповідь. Висновки засвідчують, що музичний супровід структурує візуальну мову твору. Це дозволяє досягти гармонії між формою та змістом, забезпечуючи цілісне сприйняття аудіовізуального образу. Також виокремлено специфічні прийоми Е. Морріконе як вагоме підґрунтя для моделювання психологічних станів у сучасному аудіовізуальному мистецтві та визначено його роль як твор-ця універсальних культурних маркерів епохи.