Захист культурної спадщини в Україні в умовах війни: релігієзнавчий контекст

У статті досліджено проблематику захисту культурної спадщини України в умовах російсько-української війни крізь призму релігієзнавчого підходу. Основну увагу приділено релігійній культурній спадщині як складовій культурного надбання суспільства, що охоплює сакральні споруди, предмети релігійного призначення, архівні матеріали, символи, практики та форми колективної пам’яті. Проаналізовано міжнародно-правові засади охорони культурних цінностей під час збройних конфліктів, зокрема положення Гаазької конвенції 1954 року про захист культурних цінностей у разі збройного конфлікту та Другого протоколу до неї 1999 року, релевантні норми міжнародного кримінального права та законодавства України. Висвітлено роль міжнародних організацій, державних інституцій, релігійних громад і громадських ініціатив у документуванні пошкоджених та зруйнованих релігійних об’єктів, збереженні культурних цінностей та реагуванні на загрози їх знищення. Обґрунтовано, що руйнування релігійної спадщини спричиняє не лише матеріальні втрати та правові наслідки, а й порушує тяглість релігійного життя, послаблює зв’язок спільнот з історичним середовищем і створює загрози для збереження колективної пам’яті та культурної ідентичності. Визначено основні виклики у сфері її захисту, серед яких неповнота документування, обмеженість доступу до тимчасово окупованих територій, ризики незаконного привласнення культурних цінностей і необхідність узгодження невідкладних заходів зі збереження спадщини з довгостроковими стратегіями її відновлення.