Природа людини як міри всіх речей: міметичність медіального

У статті розглянуто питання співвідношення міметичності медіального в рамках філософсько-антропологічної концепції людини як міри всіх речей. Ця концепція виходить з того, що буття людини конституюється мімезисом або процесами уподібнення між людиною та світом та медіацією або процесами опосередкування доступу між людиною та світом. Саме ж звернення до питання про співвідношення цих понять як таких ґрунтується на відсутності висвітлення цього питання в літературі. На підставі аксіоми медіальності доводиться еквівалентність екземплярів медіації певним конфігураціям екземплярів мімезису, а саме те, що один екземпляр медіації може бути розкладений на два екземпляри мімезису, зв’язаних спільним релятом та процесом перетворення форми. На прикладі взаємодії людини та іконки користувацького інтерфейсу показано, як кожне з відношень між ними є уподібненням людині іконці, а також те, що їхня успішна взаємодія вимагає зворотного уподібнення іконки людині. Сама ж сукупність систем, що взаємодіють при цьому з іконкою, може розумітися як ланцюг медіа. Також розглядається питання прозорості медіума, як його фундаментальної властивості, що аж ніяк не обмежується ані візуальною модальністю, ані пізнавальним доступом, і тому може бути узагальнена до провідності. Крім пізнавального доступу, з погляду медіації та уподібнення може бути розглянутий і прагматичний доступ людини до світу. У зв’язку з цим на прикладі дверної ручки, і, загальніше, медіації тілом людини її особи з одної кімнати в іншу, показано напрямки, джерела уподібнення та провідність тіла, що дозволяє медіації відбутися. Як перспективний напрям досліджень висувається питання про переважання у людини уподібнення світу людині в порівнянні з тваринами, у яких цей вид мімезису не так сильно виражений, як уподібнення їх самих світу.