Принципи внутрішнього функціонування та розбудови двох ієрархій в аксіономії

У статті обґрунтовано принципи внутрішнього функціонування та розбудови двох взаємопов’язаних ієрархій аксіономії – онтологічної та аксіоматичної. Мета дослідження полягає у визначенні логіки організації рівнів матерії, екзистенції, духу і Бога та відповідних прагматичного, екзистенційного, духовного й божественного аксіопросторів, а також у поясненні механізмів динаміки особистості між ними. Методологічну основу становлять метафізичний, порівняльний, герменевтичний і структурно-функціональний аналіз класичних та сучасних концепцій ієрархії, цінності, актуальності й потенційності. Виокремлено три принципи: іманентності-трансцендентності, надлишковості, потенційності-актуальності та досконалості форм. Аргументовано, що вони одночасно описують сутнісний, діяльнісний і телеологічний виміри обох ієрархій, забезпечуючи їхню кореляцію без редукції рівнів один до одного. Встановлено, що онтологічні рівні є категоріально незвідними, проте структурно залежними, тоді як особистість здатна змінювати аксіоматичну позицію зі збереженням самості. Послідовність переходів представлено через граничну ситуацію, прозріння як інсайт і стрибок віри «силою абсурду». Наукова новизна полягає в концептуалізації цих принципів як єдиного механізму, що пов’язує онтологічну будову Буття з ціннісним саморозгортанням Я. Практичне значення результатів дослідження полягає у можливості застосування системи трьох принципів для інтерпретації культурних, світоглядних і релігійних процесів та опису динаміки особистісного самоздійснення. Зроблено висновок, що запропонована модель може бути використана для подальшого аналізу особистісного становлення, культури, релігійного досвіду та метафізичних засад цінності.