Література та літературознавство в дзеркалі філософського дискурсу: до питання про основи інтерпретації в умовах загальнокультурного синтезу

У статті розглянуто аспекти взаємодії літературознавчого та філософського дискурсу, що відображено передусім на рівні методології науки про літературу. Літературознавча методологія ХХ – початку ХХІ століття значною мірою була сформована розвитком напрямів у філософії: філософією життя та екзистенціалізмом, феноменологією, філософською антропологією, структуралізмом та постструктуралізмом, онтологічною герменевтикою. Під впливом філософських ідей відбувається розгортання художньої практики, що відповідає сформованій ще в епоху Античності традиції сократівського діалогу як своєрідного прообразу літературного твору в його сучасному розумінні. З опорою на праці М. Мамардашвілі та Ж. Женетта проаналізовано феномен смислової інтерпретації художнього тексту літературного твору, який характеризується як такий, що виникає на перетині художньо-інтелектуального та життєвого досвідів. Віднайдені в результаті інтерпретації смисли є актуальними для буття загалом, що розкривається у своїй справжності та повноті в процесі авторського творення та читацького відтворення, вибудовуючи передумови для щасливої самореалізації особистості. Феномен інтерпретації, зокрема визначення її аксіологічних основ, розглянуто в контексті проблеми загальнокультурного синтезу, який відповідає необхідності об'єднання зусиль усіх творців духовної культури, взаємодії всіх її традицій для створення цілісного уявлення про людину та світ. Стверджується, що література та філософія відіграють роль своєрідних репрезентантів досвіду мистецтва та досвіду науки в процесі загальнокультурного синтезу. Перевірка результатів інтерпретації трансляцією / перекодуванням усвідомлених смислів у простір суміжних традицій духовної культури – необхідна складова літературознавчого пізнання.