Особливості метафори в оповіданнях Григора Тютюнника

У статті розглянуто особливості метафори в оповіданнях Григора Тютюнника з огляду на риси індивідуального стилю письменника. Попри великий інтерес учених до творчості цього автора, мало праць розглядають питання метафорики в його творах. Зокрема, варто проаналізувати, які прозаїк використовує метафори і як це формує його письменницьку індивідуальність. Матеріалом дослідження стали твори Гр. Тютюнника малих форм – оповідання, новели, образки, написані в період із кінця 60-х років ХХ століття й до передчасної трагічної смерті автора. Це допомогло подивитися на те, як еволюціонує метафора в його творчості, набираючи все більше специфічних рис. Як методи дослідження використано формальний метод, метод класифікації та індукції. Підґрунтям для дослідження слугували сучасні теорії метафори та класифікація її за семантикою. Спостереження над мовною образністю творів Гр. Тютюнника дало змогу зібрати багатий фактичний матеріал, що стало основою для означення й класифікації видів метафори та виявлення її функції. Зокрема, з’ясовано, що більшість метафор в оповіданнях видатного українського прозаїка –це антропометафори, ефект олюднення стосується і явищ природи, і предметного світу, й емоційної сфери людини. А от зоометафори та ботанометафори трапляються не так часто. Це стосується й опредмечення, а також художньої синестезії. Новаторство письменника полягає у творенні авторських образних висловів, у сполучанні різних видів метафори з іншими тропами, у використанні незвичних, свіжих метафоричних висловів. Саме це формує неординарний і неповторний індивідуальний стиль Григора Тютюнника, який вирізняє його спадщину з-поміж інших українських прозаїків.

Питання особливостей метафори у творчості письменника все ще потребує подальшого вивчення, зокрема щодо розгляду цих образних висловів у повістях і романах автора.