Онтологічні виміри майстерності та її роль у ситуації невизначеності

Розглянуто онтологічні аспекти феномена майстерності людини як підсумку і показника ступеня соціалізації та її інкультурації при оцінці результатів її діяльності у якості об’єкта дослідження та припущено, що майстерність як соціально позитивна якість особистості набуває особливого значення в ситуаціях невизначеності теперішнього суспільного життя та цивілізаційних викликів, як гіпотезу даного дослідження. Спираючись на підстави діяльнісного та акмеологічного підходів, а також враховуючи ідею "найвищих стадій розвитку" індивіда (А. Маслоу), гуманістичних філософських і антропологічних ідей щодо самовдосконалення, рефлексії і мудрості людини (М. Лоський) розглянуто імперативність набуття майстерності як шлях до внутрішньої цілісності і гармонізації особистості у реалізованому бутті (О. Субетто).

Аналіз показав, що майстерність варто характеризувати наявністю "стильового Я" (О. Устюгова), устремлінням до свободи, наявністю творчості як зміни майбутнього (В. Лебедько) і натхнення, як механізму "підйому" особистості над рамками раціоналізму, знаходженням "Я" у так званому "діалоговому полі інтерсуб’єктивності". Як підсумок указано, що майстерність передбачає деонтологічну властивість буття людини, вносячи у суспільну свідомість деякий ідеалізуючий компонент, який актуалізує, у свою чергу, креативний компонент людського мислення і діяльності. Звернено увагу на такі екзистенційні характеристики майстерності: 1) вона завжди – рух до реалізації людської цілісності, до ідеалу, "людини майбутнього"; 2) майстер не лише створює досконалий предмет або об’єкт, але й видозмінює себе, конструюючи свою унікальність через небайдуже ставлення своєї справи; 3) він виходить за межі усталеного та відомого, творить в ситуації невизначеності та потреби вибору; 4) майстер стає через цю справу соціально значущою особистістю, але у спільнотах, що розвиваються прогресивно і поступально.