Архетип «тінь» у романі Олеся Ульяненка «Cталінка»

Статтю присвячено першому роману Олеся Ульяненка «Сталінка» (1994), який презентував появу в літературі нового неординарного митця. Про твір, як і загалом про творчість письменника, маємо сьогодні чимало досліджень різного рівня з кардинально протилежним представленням мистецької складової його творів. Існують дослідження, у яких митця звинувачують в аморальності й інших «гріхах», а також такі, що містять спроби означити письменника як своєрідного провидця. Така неоднозначність і при цьому висока оцінка творчості письменника П. Загребельним, який ініціював надання тоді ще письменнику-початківцю унікальної досі Малої Шевченківської премії (1997) за роман «Сталінка», а також монографія Ф. Штейнбука «Під «Знаком Саваофа», або «Там, де…» Ульяненко» (2020), яка відкрила нові виміри для аналізу творчості письменника, надихнули автора публікації до осмислення творчості неординарного митця з позицій архетипної критики.

У публікації роман Олеся Ульяненка «Сталінка» проаналізовано з позицій виділення архетипу Тінь, який репрезентовано у творі в різних іпостасях. Він є домінантним для розуміння персонажів твору. Інтерпретація тексту з виділенням зазначеного архетипу сприяє розкриттю нових сенсів, що закодовані автором, надає твору нових вимірів щодо розуміння гіперболізації автором людських гріхів. У публікації доведено, що деструктивна трансформація особистості є результатом зовнішнього впливу, який пов’язаний із тоталітарною дійсністю часів Сталіна. Загальна ситуація в країні об’єктивізувала архетип Тіні як колективне несвідоме в його найгірших проявах. Подолання людиною свого темного єства представлено в романі через образ Лорда-Йоньки, який у творі проходить своєрідну ініціацію, тобто низку посвячених випробувань, і врешті-решт отримує перемогу над темною частиною своєї душі, стає готовим до іншого життя.