Freedom of Will in Metaphysical and Modern Discourse

У статті артикулюється увага, що метафізика безперечно є однією з найскладніших галузей наукового знання. Донині довкола предмету метафізики тривають наукові дискусії. Власне філософська спільнота ХVII сторіччя постала перед необхідністю навести лад у метафізиці, яку ототожнювали з онтологією. Р. Гокленіус та Й. Клауберг визначили онтологію як науку про суще як суще. Зокрема Г. Лейбніц також веде мову про онтологію, а не метафізику. Х. Вольф запропонував розуміти онтологію синонімом першої філософії (metaphysica generalis). Таким чином метафізику розмежували на загальну та спеціальну. Загальнаметафізика опиралася на традиції схоластики середньовічної доби та німецької класичної метафізики (Schul philosophie). Х. Вольф вказує на те, що предметом спеціальної метафізики є Бог, душа та світ. Отже, питання свободи волі потрапило у царину спеціально їметафізики. Дискусія щодо свободи волі з новою силою розгорілася наприкінці ХХ століття, яка була пов’язана з низкою експериментальних досліджень Б. Лібета, який дійшов висновку, що мозок швидше на долі мілісекунд вирішує діяти, перш ніж людина прийме свідоме рішення вжити заходів. Відтак припустили, що свобода волі - це ілюзія. Наукове співтовариство виявилося не зовсім підготовлене до такого висновку, оскільки метафізичний дискурс свободи волі уможливив формування репрезентативної та дискурсивної семантики європейського життєсвіту та культури,спонукаючи розгортанню солідарної мисленнєво-дискурсивної та логічної матриці, артикулюючись у властивих їм естетичному досвіді з його провідними сенсами та перцептивними орієнтаціями. Труднощі такого рішення полягають у тому, що донині нейрофізіологи суголосно з психологами піддають сумніву метафізичний дискурс свободи волі. Відтак виникає слушне питання: "Як бути у такій ситуації"?