Дихотомічна структура текстового світу роману Івана Франка «Лель і Полель» в аспекті лінгвопоетики мотивності

Заґрунтований на літературознавчих дослідженнях матеріал статті висвітлює текст роману Івана Франка "Лель і Полель" під радикалом мотиву як лінгвістичної текстової категорії. У цьому плані мотив визначається як пов’язаний з особистістю автора (наратора) імпульс до створення тексту, що стосується психологічного боку текстотворення й актуалізується за допомогою певних лінгвальних сигналів. Осмислення мотиву як текстотвірної категорії увиразнюється на тлі етапів породження тексту, що структурують траєкторію дослідницьких міркувань: ситуація → актуалізація смислів → мотив → інтенція → текстовий концепт → змістова організація тексту. При цьому з огляду на презумпцію сучасного франкознавства щодо імпліцитного автобіографізму романістики письменника концептуальним осердям дослідження стає теза про особистісні смисли автора (наратора) як підґрунтя для мотиву. Тим самим результативні позиції аналізу зосереджені навколо лінгвальних сигналів пов’язаної з індивідуальною свідомістю смислотвірної діяльності письменника. У цьому плані релевантним для схоплення смислу, підставового для виведення мотиву до написання тексту "Лель і Полель", визначається інтертекстуальне поле роману. Інтертекстуальні зв’язки, з одного боку, увиразнюють і підтримують у тексті роману ефект полярності, з іншого, – актуалізують стан душевної роздвоєності, який письменник переживав упродовж усього життя. На цій основі виводиться імпліцитна пресупозиційна оцінка життя загалом і людини зокрема як дуальних феноменів, що корелює зі смислобуттєвою проблемою Франкового життя. У результаті запропонований теоретичний конструкт логіки осмислення мотивності тексту щодо роману "Лель і Полель" конкретизується висновковою позицією: духовний та душевний устрій письменника → амбівалентний оцінний смисл як підґрунтя для формування мотиву → мотив, що реалізується в образі братів-близнюків → інтенція пояснювального психологізму → текстовий концепт як логос людської долі, зумовленої двоплановістю психіки → дихотомічна структура текстового світу. Відповідно дихотомічна структура текстового світу роману "Лель і Полель" усвідомлюється як наслідок еманації характеру мотиву автора на змістову організацію тексту. Водночас специфіка образного втілення мотиву, що узгоджується зі сформованою на основі зміни наративних стратегій автора образно-понятійною парадигмою текстових одиниць, поєднаних засобом асоціативної когезії, визначає доцентровий характер тексту цього твору.