Educational Potential of Music Art of Estates of Polish Commonwealth (XVI-XVIII Centuries)

Зміни, щo вiдбувaютьcя в системі освіти Укрaїнi останнім часом, передбачають виховання освіченої, компетентної, творчої особистості. Для вирішення цього завдання нагально необхідним є вивчення творчих набутків минулого. Сьогодні однією з "білих плям" є недостатнє і неповне висвітлення мистецьких традицій потужної держави – Речі Посполитої.

Це – територія з багатими освітніми традиціями численних етнічних меншин, у міжкультурних відносинах яких часто існували різні художні тенденції, що одночасно взаємозбагачувалися і поляризувалися. Недостатнє вивчення їх спадщини, помножене на упереджені ідеологічні оцінки, потребує перегляду і, можливо, переосмислення. Тому стає зрозуміло, що "збирати мудрість з усіх планет", як закликає програма ЮНЕСКО, коли не знаєш власної історії, зарано.

Розвиток маєткового музичного мистецтва вже був предметом спеціального наукового аналізу, проте в польській історії педагогіки і періоду XVIII ст.. З різних причин в українському музикологічному дискурсі зовсім відсутні узагальнюючі праці присвячені аналізу двохсотлітньої музичної культури при дворах магнатів. Ця тема неодноразово потрапляла до фокусу уваги музикологів, проте обмежувалася лише кількома темами – капели польських королів, кріпосні капели панів (а це вже XIX ст..), становище музикантів при дворах російських царів.

Однією з характерних рис так званої литовсько-польської доби вітчизняної історії (за винятком останніх 50-70-ти років) є її імперсональність. Можна довго дошукуватись причин цього явища, але факт залишається фактом: від середини XIV до середини XV ст. ми маємо хіба що галерею портретів (часом досить ескізних) литовських князів, а в історії наступного століття, як зазначав М. Грушевський, закарбувались імена лише кількох українців, котрі "грали якусь визначну роль у публічному житті, придбали собі широкий розголос хоч би чисто офіційною дорогою, службою державі" [1: 4].

Литовсько-польська доба – це три століття, оповиті туманом, сповнені таємниць, парадоксів. Вони немов випали з пам’яті суспільства. Складається враження, що між навалою хана Батия і ліквідацією Запорізької Січі в історії держави був глухий культурний антракт (навіть незважаючи на наявність Золотої доби Козаччини в історії). Проте подіям, які відбувалися в обмеженому соціумі княжих або графських маєтків, не бракувало ні історичної величі, ні драматизму.