Pedagogical and Artistic Ideas of Modest Levytskyi

Статтю привсвячено видатному громадському діячу, лікарю, патріоту, письменнику і композитору Модесту Пилиповичу Левицькому. Його діяльність без перебільшення стала служінням народу України. Парадокс, але діалектично суспільство (і педагогіка, зокрема) здебільшого звертає свою увагу на титанів, тих, хто по собі залишив десятки томів праць. Їх роками возвеличували, а насліддя стало предметом ретельного і скрупульозного розбору. Проте, історія держави багата іменами тих, чия подвижницька праця стала запорукою виховання поколінь молоді українцями. Їм не було місця в радянському пантеоні освіти, бо перебували вони на територіях, які підпали під юрисдикцію інших держав. Модест Левицький жив і творив на Волині. А ця територія довгі роки перебувала під польським пануванням. Він був українцем, але не міг у повній мірі почувати себе ним, бо тих, хто не ополячився після сотень років Речі Посполитої, зневажливо називали "нижчим рангом". Опрацьована література дає уявлення про події початку минулого століття: постійні війни, революції, перевороти. Всі ці катаклізми прокочувалися по землі, на якій жив Левицький. Він чудово розумів небезпеку асимілювання українців на своїй же рідній, проте загарбаній землі.

Хоча Модеста Пилиповича називали "батьком …" і "дідусем Волині" ще за життя, інколи складається враження, що він для сучасної науки (літератури, медицини педагогіки, мистецтва) є представником тих, кого називали "тіні забутих предків". Проте, в наших силах розповісти загалу про цю унікальну особистість. Зараз нуклеарна глобалізована ера дає нам героїв на один день, але Модест Пилипович дав нам спадок не в дзвінких монетах.

Один із письменників писав, що людське життя стає пеклом і мукою там, де перетинаються дві доби, дві культури, дві релігії. На очах Модеста Пилиповича дев'ятнадцяте століття змінило двадцяте, відбулася Перша світова війна, декілька переворотів, до влади рвалися найкривавіші тирани в історії людства. І тільки в декількох сотень інтелігентів в серці зароджувалася і жевріла надія на незалежність України. Відстоювати мрію про відродження віками втоптуваної в небуття нації, коли, здавалося б, весь світ проти – напевно, що це і є подвигом. І пам'ять про мужню і чесну людину, педагога, митця, хай і не в товстих розкішних фоліантах. Вона в тихій правді, і в цій згадці про життя, віддане Україні.